Який вид договору обрати, ухвалюючи рішення про формалізацію відносин між власником нерухомості й сторожами (консьєржами)?

У такому разі відносини між фізособою — власником нерухомості та консьєржем і черговими можна оформити у вигляді трудових чи цивільно-правових відносин. Кожен із цих варіантів має свої переваги й недоліки.

Трудові відносини

У ст. 21 КЗпП указано:

«Трудовим договором є угода між працівником і… фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а… фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, … і угодою сторін».

За зразок можна взяти форму трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затверджену наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 260. Реєструвати трудовий договір у Державній службі зайнятості не потрібно.

Статус роботодавця, якого набуває фізособа — власник нерухомості, зобов’язує її нараховувати працівнику зарплату в розмірі не менше за мінімальну зарплату, оплачувати перші п’ять днів непрацездатності, нараховувати суму допомоги з тимчасової непрацездатності й подавати заяву-розрахунок до Фонду соцстраху з метою виплати працівнику такої допомоги, надавати оплачувану відпустку працівнику, забезпечувати дотримання інших гарантій, установлених трудовим законодавством.

Також відповідно до абз. 4 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464 фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту), є страхувальниками й повинні нараховувати ЄСВ на суму нарахованої зарплати працівникам і сплачувати суму ЄСВ до бюджету за власний рахунок. Сума ЄСВ не може бути меншою за мінімальний страховий внесок. Також необхідно подавати щоквартально звітність з ЄСВ у складі Розрахунку відповідно до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Мінфіну від 13.01.2015 р. № 4.

Водночас зобов’язання щодо сплати ПДФО та ВЗ із суми отриманої оплати праці залишаються за працівником (через механізм щорічного декларування), адже з огляду на пп. 14.1.180 ПКУ податковим агентом щодо ПДФО є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи. Фізособа — власник нерухомості в цьому разі не виступає самозайнятою особою, адже не є ані підприємцем, ані особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (пп. 14.1.226 ПКУ). Також вона не відповідає податковим ознакам роботодавця, наведеним у пп. 14.1.222 ПКУ:

«роботодавець — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів)»…

Однак попри те, що фізособа — власник нерухомості не утримуватиме ПДФО та ВЗ із заробітку найманої особи, усе-таки оформлення відносин між сторонами на підставі трудового договору є досить обтяжливим для фізособи — власника нерухомості, адже потребує значних ресурсів на забезпечення виконання всіх вимог законодавства, установлених для роботодавців.

Цивільно-правові відносини

Цивільно-правовий договір — це угода між громадянином, організацією на виконання певної роботи (договір підряду, договір доручення), предметом якого є надання певного результату праці. Тобто за цивільно-правовим договором громадянин зобов’язується за винагороду виконувати для замовника індивідуально визначену роботу. Правовідносини, що виникають з указаних договорів, урегульовано ЦКУ.

Зокрема, на підставі ч. 1 ст. 901 ЦКУ можна укласти договір про надання послуг, за яким:

«…одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором».

Предметом договору може бути зобов’язання фізособи чергувати в приміщенні за визначеною адресою з метою спостереження за цим приміщенням. Важливо уникати формулювань на зразок надання послуг з охорони, адже це особливий вид діяльності, щодо якого законодавством встановлено особливі вимоги.

Оскільки за ЦПД оплачують не процес праці (тобто не робочий час), а конкретний результат, який визначають після закінчення певної роботи (у цьому разі — спостереження за об’єктом), то сторонам необхідно оформлювати акт приймання-передання наданих послуг. Підписання акта здійснюють у строки, указані в договорі. Оплату проводять на підставі підписаного акта.

Обов’язків щодо нарахування ЄСВ на суму винагороди й утримання ПДФО та ВЗ у замовника не виникає, адже він не є в цьому разі ані страхувальником-роботодавцем, ані податковим агентом. Суму ПДФО та ВЗ виконавець сплачує до бюджету на підставі поданої річної декларації про майновий стан і доходи.

Звісно, у такому разі також залишається певний ризик визнання цивільно-правових відносин як прихованих трудових відносин. Але є низка чинників, які дещо мінімізують ці ризики:

1) у цьому разі замовником є фізособа, а не підприємство, ФОП чи інша самозайнята особа. Ці суб’єкти як роботодавці зазвичай мають штатний розпис, правила внутрішнього трудового розпорядку, графік роботи, посадові інструкції тощо, тож саме за такими локальними документами контролюючі органи шукають критерії, коли роботу фізособи за цивільно-правовим договором можна прирівняти до трудових відносин. Отже, якщо немає вказаних локальних документів у фізособи — власника нерухомості, складно довести наявність саме трудових відносин;

2) положення ст. 265 КЗпП щодо відповідальності роботодавця за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) може бути застосовано до юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців. Тобто до інших фізичних осіб штраф, передбачений у цій статті, Держпраці не може застосувати;

3) документальні й фактичні перевірки щодо неоформлених трудових відносин органи ДПС можуть проводити стосовно роботодавців (пп. 75.1.2, 75.1.3 ПКУ). А термін «роботодавці», визначений у пп. 14.1.222 ПКУ, не стосується фізичних осіб, які не є самозайнятими особами (ФОП чи особами, що здійснюють незалежну професійну діяльність), а тому податкові перевірки щодо таких фізосіб не передбачено.

Тож очевидно, що, ухвалюючи рішення про формалізацію відносин між власником нерухомості й сторожами (консьєржами), доцільно обрати саме цивільно-правові відносини.

Вас може зацікавити Договори: цивільно-правовий vs трудовий Придбати Журнал «Управление персоналом»   Придбати Книга обліку наказів з персоналу   Придбати

Інна Журавська