На сьогодні в Україні є чинними (у частині, що не суперечить Конституції України та законодавству України) Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 р. № 310-ІХ (далі — Указ № 310) та Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.1974 р. № 311-ІХ (далі — Указ № 311).

Так, відповідно до п. 1 Указу № 310 сезонними вважаються працівники, що виконують сезонні роботи — роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не увесь рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців.

Перелік сезонних робіт наведений у Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278 зі змінами.

Нормами п. 1 Указу № 311 встановлено, що тимчасовими вважаються працівники, які прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), — до чотирьох місяців.

Важливо знати, що на сезонних та тимчасових працівників розповсюджуються умови і положення, передбачені Правилами трудового розпорядку та колективного договору, що діють на підприємстві (тривалість робочого часу і відпочинку, оплата праці, матеріальне стимулювання, умови і охорона праці тощо).

Відповідно до ст. 23 Кодексу законів про працю в Україні (КЗпП) строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Для тимчасових і сезонних працівників КЗпП, указами № 310 та № 311, встановлені особливості, а саме:

• не встановлюється випробування при прийманні на роботу;
  
  
• працівники мають право розірвати трудовий договір, попередивши про це керівництво фермерського господарства письмово за три дні;
  
  
• з ініціативи фермерського господарства договір може бути розірвано з підстав, передбачених ст. 40, 41 КЗпП України, окрім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України, а також з додаткових підстав, встановлених указами № 310 та № 311 (при зупиненні робіт на підприємстві на строк більш як на два (для тимчасових — одного) тижні з причин виробничого характеру або скорочення робіт на підприємстві;
  
  
• при неявці працівника на роботу безперервно протягом більше одного місяця (для тимчасових — двох тижнів підряд) внаслідок тимчасової непрацездатності);
  
  
• відпустка надається пропорційно до відпрацьованого часу (як вказано у вимогах ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР). Також це стосується компенсації за невикористану відпустку;
  
  
• при звільненні тимчасовим, сезонним працівникам у загальному порядку виплачується вихідна допомога при звільненні як визначено умовами ст. 44 КЗпП України. Розмір вихідної допомоги складає середній заробіток за тиждень для сезонних працівників та за три дні для тимчасових.

Звертаємо увагу роботодавців сільськогосподарської галузі, що офіційне оформлення трудових відносин забезпечує соціальні гарантії працівників і надає впевненість, що робота працівником буде виконуватись якісно.

Оформлюють тимчасових, сезонних працівників у загальному порядку: працівник пише заяву, на підставі заяви видається наказ про прийняття на роботу і робиться запис до трудової книжки.

Важливо — у наказі або розпорядженні про прийняття на роботу має бути зазначено, що працівник приймається на сезонну або тимчасову роботу, вказується строк, а працівника ознайомлюють під підпис.

Крім того, роботодавцю необхідно повідомити орган ДПС про прийняття працівника на роботу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2015 р. № 413 до початку роботи працівника.