Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки», (далі — Закон) право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Частиною п’ятою статті 11 Закону заборонено ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Згідно зі статтею 2 Закону право на відпустки, також, забезпечується забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Частиною першою статті 24 Закону передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Тобто, за бажанням працівника після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки за решту днів невикористаної щорічної відпустки за цей же робочий рік йому може бути виплачена грошова компенсація. Наприклад, якщо тривалість щорічної відпустки працівника складає 31 календарний день (24 к. д. — щорічна основна відпустка і 7 к. д. — щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік 24 календарних днів, за 7 днів він може отримати компенсацію (лист Мінсоцполітики від 07.12.2016 р. № 731/13/116-16).

Отже, за певний робочий рік працівнику має бути надано 24 календарні дні щорічної відпустки, й тільки за решту днів щорічної відпустки, які належать працівнику за той самий робочий рік, йому допустимо виплатити грошову компенсацію.

Якщо, наприклад, працівник має право на щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні і він не скористався цієї відпусткою за 2016/2017 і 2017/2018 робочі роки та бажає скористатися 24 календарними днями щорічної основної відпустки за 2016/2017 робочий рік, а за 24 календарні дні щорічної основної відпустки за 2017/2018 робочий рік отримати грошову компенсацію без звільнення. Така комбінація недопустима.

Як уже зазначалося, за певний робочий рік працівнику має бути надано 24 календарні дні щорічної відпустки, й тільки за решту днів щорічної відпустки, які належать працівнику за той самий робочий рік, йому допустимо виплатити грошову компенсацію.

Тобто, для цілей отримання грошової компенсації без звільнення сумування тривалості щорічної відпустки за різні робочі роки недопустиме. У такому випадку працівнику не може бути виплачена грошова компенсація, оскільки працівник не звільняється і його щорічна відпустка становить тільки 24 календарні дні, а інші 24 дні не є додатковими днями відпустки, а є також основною відпусткою за інший рік (лист Мінпраці від 22.09.2005 № 09-430).

Вас може зацікавити
	Книга обліку щорічних і додаткових відпусток У книзі обліку щорічних і додаткових відпусток працівників подані рекомендації щодо його ведення з метою якісного обліку та здійснення оперативного контролю наданих відпусток, а також, щоб використовувати його дані для підготовки квартальної і річної звітності. Придбати видання

Оксана Руденко