Законодавством заборонено звільняти працівника під час його відпустки або тимчасової непрацездатності лише в разі розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. А якщо ініціатором розірвання трудового договору є працівник, то згідно зі статтею 38 КЗпП України йому потрібно для цього лише письмово попередити роботодавця за два тижні. Інших вимог не встановлено. Це означає, що працівник може попередити про своє подальше звільнення і під час відпустки, хвороби, надавши письмову заяву.

На підставі заяви працівника роботодавцем видається наказ про його звільнення, в день звільнення з працівником проводять остаточний розрахунок і видають йому трудову книжку.

Є питання щодо того, якою датою звільняти працівника. В загальному випадку після отримання від працівника, який перебуває у відпустці, заяви про звільнення за власним бажанням без поважної причини роботодавець зобов’язаний його звільнити через два тижні. У разі, коли в заяві працівник зазначає про неможливість продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком, та інші поважні причини), роботодавець повинен розірвати трудовий договір із працівником у строк, про який він просить (частина перша ст. 38 КЗпП України).

Якщо працівник подає заяву про звільнення з таким розрахунком, щоб останній день двотижневого попередження роботодавця про подальше звільнення припав на останній день відпустки, то такий день буде одночасно і днем звільнення.

Але інколи на підприємствах виникають ситуації, не передбачені трудовим законодавством. Наприклад, працівник спочатку написав заяву про надання щорічної відпустки з подальшим звільненням в останній день відпустки, а потім під час відпустки вирішив звільнитися раніше. Як у такому разі діяти кадровику? Однозначної відповіді на це запитання немає.

З одного боку, законодавством не передбачено припинення відпустки: є норми про поділ її на частини, перенесення відпустки або її частини на інший період, відкликання з відпустки, а про припинення — немає. Враховуючи це, можна зробити висновок, що в такій ситуації керівництво підприємства має право відмовити працівникові в його проханні. Але, з іншого боку, така відмова обмежує права працівника на розірвання трудового договору, і виходить, що роботодавець не має підстав заборонити працівникові достроково звільнитися.

Якщо на момент подання другої заяви на підприємстві вже видано накази про надання щорічної відпустки та про звільнення працівника в останній день відпустки, потрібно видати новий наказ про зміну дати звільнення.

У день звільнення із працівником має бути проведений повний розрахунок, зокрема, виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпустки. Якщо працівник припинив відпустку достроково, щоб звільнитися, то дні відпустки, що припадали на календарні дні після звільнення, вже не вважатимуться днями відпустки, тому слід провести виправлення (сторнування) нарахованих за ці дні сум відпускних.

Можливі наступні ситуації на день звільнення:

• працівник використав рівно стільки днів відпустки, скільки йому належить за відпрацьований час, — компенсація не нараховується, працівник не повинен повертати відпускні;
  
  
• працівник «відгуляв» відпустку наперед за невідпрацьовану частину робочого року — в такому випадку працівник має повернути частину відпускних за «зайві» дні відпустки згідно з частиною першою статті 22 Закону № 504/96 (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, коли відрахування із зарплати не проводяться);
  
  
• працівник має невикористані дні щорічної відпустки або додаткової відпустки на дітей — підприємство має виплатити йому за ці дні компенсацію.

В усіх цих випадках тривалість відпустки та відпрацьованого періоду робочого року обчислюється до дня звільнення.

Інна Кривенко