Ненормований робочий день як вид режиму робочого часу може сприяти стабільній роботі підприємств. Проте, незважаючи на більш як сторічну практику застосування ненормованого робочого дня, доцільність його викликає дискусії. Слід розглянути, за яких умов використання ненормованого робочого дня в трудових відносинах відповідатиме своєму законному призначенню.

На сьогодні документом, який може зорієнтувати працівників і роботодавців у цьому питанні, є Рекомендації щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінсоцполітики України від 10.10.1997 р. № 7 (далі — Рекомендації № 7).

Як зазначено у пункті 1 цього документа, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у такому разі визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

1. Ненормований робочий день застосовується щодо певних робіт, професій і посад

Слід пам’ятати, що ненормований робочий день є винятком з правил і застосовується до тих працівників, праця яких має особливе суспільне значення. Чинне законодавство не містить умови щодо затвердження в централізованому порядку переліків робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Рекомендації № 7 встановлюють приблизні критерії, коли може бути застосовано ненормований робочий день. Зокрема, він може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

• осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
• осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (наприклад, у сільському господарстві);
• осіб, які розподіляють час для виконання роботи на свій розсуд.

Ці положення є доволі оціночними, що залишає простір для гнучкості. Втім, Рекомендації не є нормативно-правовим актом і відійти від їх змісту можливо в колективному договорі. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням із відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем (п. 6 Рекомендацій № 7).

2. Використання ненормованого робочого дня не передбачає дотримання обмежень, що випливають з правового режиму надурочних робіт

Залучення до роботи на умовах ненормованого робочого дня не слід ототожнювати із залученням до надурочної роботи, адже:

а) для надурочних робіт потрібні підстави, визначені статтею 62 Кодексу законів про працю України, а для залучення до роботи на умовах ненормованого дня потрібна виробнича необхідність, яка визначається в кожному окремому випадку;

б) встановлена ст. 63 КЗпП заборона на залучення до надурочних робіт певних категорій осіб не поширюється на залучення до роботи на умовах ненормованого робочого дня;

в) гранична тривалість застосування надурочних робіт визначена у ст. 65 КЗпП, а тривалість роботи при ненормованому робочому дні — ні.

3. Запровадження ненормованого робочого дня можливе в договірному порядку

Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Відповідний перелік визначається безпосередньо в тексті колективного договору або в додатку до нього. Конкретна тривалість додаткової відпустки для працівників на умовах ненормованого робочого дня встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором (п. 3 Рекомендацій № 7). Також потрібно враховувати положення галузевих угод. Так, додатком 1 до Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016–2020 рр. затверджено Орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем системи Міністерства освіти і науки України, яким може надаватися додаткова відпустка.

4. Застосування ненормованого робочого дня передбачає поширення на працівника спеціальних гарантій

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про відпустки» компенсуватися праця на умовах ненормованого робочого дня має за допомогою надання додаткової щорічної відпустки тривалістю не більше 7 календарних днів (конкретна тривалість встановлюється в колективному договорі). Окрім того, власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу (п. 4 Рекомендацій № 7).

5. Неможливість застосування ненормованого робочого дня до працівників на умовах неповного робочого дня

Як зазначено у пункті 2 Рекомендацій № 7, ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Вважається, що ці особи зацікавлені у зменшеному робочому навантаженні. В законодавстві встановлено низку категорій працівників, яким гарантується встановлення неповного робочого дня (серед них — вагітні жінки, матері з дітьми віком до 14 років, працівники, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дитиною віку 3 років, особи похилого віку, особи з інвалідністю і т. д.). При цьому для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день застосовуватись може.