Особи з інвалідністю мають рівні права у сфері праці й зайнятості з іншими категоріями населення. При цьому залучення таких людей до трудової діяльності вимагає надання їм додаткових переваг. Законодавством передбачено низку гарантій, спрямованих на реалізацію трудового потенціалу осіб з інвалідністю.

1. Пільгові умови працевлаштування

Для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Такий норматив становить 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо штат становить від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

У разі працевлаштування за направленням центру зайнятості безробітних з числа осіб з інвалідністю, віднесених Законом України «Про зайнятість населення» до громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці, на нове робоче місце строком не менше ніж на 2 роки, роботодавцю щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Докладніше це питання врегульовується порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2013 р. № 347.

Варто зазначити, що при працевлаштуванні осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи, випробування не встановлюється (ст. 26 Кодексу законів про працю України).

2. Пристосування умов праці до фізичних можливостей людини

Підприємства, установи та організації, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації та вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону України «Про охорону праці»).

Підприємства, установи та організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів (або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів) у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення тощо з урахуванням можливостей особи з інвалідністю (це передбачає ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Стаття 18 зазначеного Закону передбачає, що особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах та організаціях, державна служба зайнятості сприяє в працевлаштуванні з умовою про можливість виконання роботи вдома. На прохання осіб з інвалідністю їм може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 172 КЗпП).

3. Необхідність дотримання медичних рекомендацій

Робота осіб з інвалідністю у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 55 КЗпП). Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт теж можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії (стаття 63 КЗпП).

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою роботодавця, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю (ст. 17 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Якщо стан здоров’я перешкоджає продовженню цієї роботи, то працівник може бути звільнений на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП (якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу). Розмір вихідної допомоги у разі звільнення не може бути менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).

4. Сприятливі умови надання відпусток

Особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи — 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»).

Щорічна відпустка повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на підприємстві за бажанням працівника надається особі з інвалідністю відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки. Особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (ст. 16² Закону про відпустки).

5. Особливості набуття статусу безробітного

Статусу безробітного може набути особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого законодавством пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» та яка офіційно працювала та сплачувала внески. Реєстрація особи з інвалідністю здійснюється на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи особі з інвалідністю відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у людини кваліфікації та знань, з урахуванням її можливостей та побажань (ст. 18¹ Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).