Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Сьомий апеляційний адміністративний суд зробив такий висновок у рішенні у справі № 1940/1387/18.

Особа вважає, протиправним, що її звільнили з посади за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (у зв’язку з прогулами без поважних причин), оскільки звільнення відбулося під час її тимчасової непрацездатності. Крім того, відповідач не отримав від позивача письмові пояснення про поважність причин відсутності на роботі за кожен день відсутності, не застосував дисциплінарне стягнення за часткову відсутність на роботі.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, дійшовши висновку, що розпорядження про звільнення позивача у зв’язку з прогулами без поважних причин є правомірним. Суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про поновлення позивача на попередній посаді, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування розпорядження про звільнення, яка є необґрунтованою.

Сьомий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду І інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо звільнення особи, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку. У цій частині прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив частково: скасував розпорядження про звільнення позивача у зв’язку з прогулами без поважних причин, поновив на посаді та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з того, що на момент прийняття спірного розпорядження відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу та не відібрав у нього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.

Крім того, апеляційний суд погодився з доводами громадянина щодо протиправності розпорядження про звільнення з огляду на видання цього розпорядження в період тимчасової непрацездатності особи. Також апеляційний суд вказав, що листок непрацездатності недійсним визнано не було, тому доводи про порушення порядку його видачі не можна взяти до уваги. Водночас керівникові на день винесення спірного розпорядження було відомо про хворобу позивача. З урахуванням встановлених обставин, характеру порушень, глибини душевних страждань апеляційний суд зазначив, що особі належить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Верховний Суд підтримав позицію суду апеляційної інстанції, відхиливши доводи роботодавця щодо відмови особи надати пояснення, оскільки в разі відмови працівника надати пояснення вказаний факт має бути зафіксований письмово (складанням відповідного акта тощо). Проте такий документ в матеріалах справи відсутній.

Враховуючи установлені обставини справи та наведене нормативне регулювання, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції та залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду щодо скасування розпорядження про звільнення позивача, поновлення на посаді зі стягненням середнього заробітку й відшкодуванням моральної шкоди за час вимушеного прогулу — без змін.