Процедура звільнення не завжди є приємною і досить часто викликає чимало питань, зокрема як краще звільнитися за власним бажанням чи за угодою сторін, у чому різниця між даними причинами звільнення. Відповідаємо на часті питання, які виникають при звільненні за угодою сторін або звільнення за власним бажанням.

Що слід знати при звільненні за власним бажанням?

Якщо працівник хоче звільнитися, то він може скористатися своїм правом — звільнитися за власним бажанням. Такий варіант звільнення доступний як працівникові, з яким укладений безстроковий договір (ст. 38 КЗпП України), так і працівникові, працевлаштованому за строковим договором (ст. 39 КЗпП України), але з певними нюансами.

Звільнення за власним бажанням передбачене у ст. 38 Кодексу законів про працю. Працівник зобов’язаний попередити роботодавця у письмовій формі за два тижні до запланованого звільнення (якщо немає поважних причин, що зобов’язують роботодавця розірвати трудовий договір у строк, в який просить працівник).

Важливо! Попередити про звільнення — це означає письмово подати заяву на звільнення, яка повинна містити підставу для розірвання трудового договору (ст. 38 КЗпП) і підпис.

Відсутність дати звільнення, як і дати її написання, не робить заяву недійсною (рішення ВСУ від 19.11.2008 р. № 6-14270св08; постанова ВС від 16.08.2018 г. у справі № 554/6423/17), тому що відлік двотижневого строку, для того щоб визначити дату звільнення, проводять з дня, що настає за днем фактичного попередження роботодавця про звільнення за власним бажанням.

Статтею 241¹ КЗпП України визначено обчислення строків, передбачених КЗпП України, тобто який день вважати датою попередження роботодавця:

• день реєстрації заяви про звільнення відповідальним працівником підприємства, наприклад працівником відділу кадрів або секретарем, — якщо заява подавалася особисто працівником;
• день отримання працівником підприємства рекомендованого листа в поштовому відділенні під підпис — якщо заява на звільнення надіслана поштою.

Окрім цього, законом не передбачено відпрацювання двотижневого або іншого строку перед звільненням за власним бажанням. Це означає, що працівник може попередити про своє наступне звільнення і під час відпустки або хвороби, подавши відповідну заяву. Відповідно до ст. 3 Закону «Про відпустки» на прохання працівника у разі його звільнення йому може бути надана невикористана відпустка із звільненням в останній день відпустки.

Зверніть увагу! Чинне трудове законодавство не містить заборон щодо звільнення працівника за власним бажанням в період тимчасової непрацездатності. Така заборона міститься лише у ст. 40 КЗпП України, яка передбачає звільнення з ініціативи роботодавця. Також дана позиція підтверджується судовою практикою (постанові КАС ВС від 20.06.2018 р. у справі № 815/6606/15) та листом Мінсоцполітики від 27.04.2012 р. № 70/06/186-12.

Важливо! Якщо працівник самовільно залишив роботу (не попередив письмово роботодавця про звільнення за власним бажанням, залишив роботу до закінчення встановленого двотижневого строку попередження), роботодавець має право звільнити його за прогул.

Як звільнитися за власним бажанням без двотижневого відпрацювання?

Перший варіант — звільнення за власним бажанням із зазначенням конкретної причини. Перелік поважних причин зазначений у ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом тощо).

Даний вище перелік так само поширюється для випадків, коли був укладений строковий трудовий договір, який розривається з ініціативи працівника.

Якщо саме ці причини зумовлюють неможливість продовження роботи, то роботодавець зобов’язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник без відпрацювання.

Крім того, законодавство передбачає ще один варіант звільнення у визначений строк — роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Але такий спосіб потребує доказів (наприклад, рішення суду, що набрало законної сили) та обґрунтування, тому звільнення «день у день» не завжди можливе. Проте, звільнення за цією підставою, передбачає обов’язкову виплату вихідної допомоги — у розмірі не меншому тримісячного середнього заробітку працівника (ст. 44 КЗпП України).

Звільнення за угодою сторін

Іншою підставою припинення трудового договору є угода сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Угода сторін передбачає домовленість між працівником та роботодавцем про час та умови звільнення. Ініціатором звільнення може бути як працівник, так і роботодавець. Відкликання працівником заяви про звільнення за угодою сторін не передбачене. Для цього потрібна взаємна згода обох сторін. Виплата вихідної допомоги при звільненні за угодою сторін законодавством не передбачена, хоча може міститися у колективному договорі.

Щоб звільнитися за угодою сторін, необхідно наступне:

• обумовити і узгодити варіант звільнення за угодою сторін;
• написати заяву на звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін).

Важливо! При звільненні за угодою сторін допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації особи в Державній службі зайнятості, а за власним бажанням без поважних причин (не стосується звільнення у випадку порушення роботодавцем законодавства про працю) — з 91-го календарного дня (Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

Чи є відмінність між звільненням за власним бажанням та звільненням за угодою сторін?

Звільнення за угодою сторін:

• ініціатива може виходити від будь-якої зі сторін;
• можна звільнитися в будь-який момент, який узгоджений між працівником і роботодавцем;
• заяву про звільнення за угодою сторін може бути подано в будь-який момент (в тому числі і в день звільнення).
• сторони не зобов’язані попереджати один одного за два тижні і звільнення може відбутися в будь-який момент;
• щоб звільнитися в термін менше, ніж два тижні, не потрібно вказувати поважну причину.

Звільнення за власним бажанням:

• ініціатива звільнення завжди виходить тільки від працівника;
• не можна звільнитися в будь-який момент, без наявності поважної причини і її документального підтвердження;
• заяву на звільнення не може бути подано в строк менше двох тижнів до бажаної дати звільнення (крім випадків, коли зазначена і документально підтверджена поважна причина передбачена ч. 1 ст. 38 КЗпП України);
• щоб звільнитися в термін менше двох тижнів до бажаної дати звільнення необхідно в заяві на звільнення за власним бажанням вказати і документально підтвердити поважну причину, яка передбачена ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Що робити, якщо заяву написано, але звільнятись передумав?

Заява на звільнення за власним бажанням

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

По суті в даному випадку йдеться про можливість відкликання заяви про звільнення до закінчення строку попередження.

Таким чином, заяву про звільнення може відкликати працівник в будь-який час до закінчення строку попередження. У такому випадку працівник не буде звільнений з роботи. Крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору

Увага! Звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП України та п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9)).

Тобто відкликання заяви — це одноособове рішення працівника, його волевиявлення, тому воно може відбуватися лише в разі його звільнення за власним бажанням, що також є його одноособовим рішенням. Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Заява на звільнення за угодою сторін

У Кодексі законів про працю України відсутня пряма норма, яка б регулювала питання відкликання працівниками заяв про звільнення за угодою сторін. Але у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 роз’яснено, що за наявності домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди про це роботодавця та працівника.

Звільнення за угодою сторін не є одноосібним рішенням працівника, тому у даному випадку також потрібна згода роботодавця на відкликання заяви.

Що робити, якщо працівник хоче звільнитися і написав заяву на звільнення за власним бажанням, а роботодавець відмовляється її приймати?

Таким чином, якщо в працівника є поважна причина для розірвання трудового договору або якщо працівник розриває безстроковий трудовий договір з власної ініціативи з попередженням за два тижні, то формально згода роботодавця на його звільнення не потрібна. Усе, що від останнього потрібно, — це чітко дотримуватися вимоги КЗпП України, а саме: видати наказ про звільнення, у день звільнення провести остаточний розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Зверніть увагу! Датою попередження роботодавця, у тому числі й для визначення дня звільнення, вважається дата реєстрації заяви працівника (дата отримання рекомендованого листа із заявою про звільнення, зазначена на повідомленні), а не день, коли ця заява фактично потрапить до рук керівника підприємства, уповноваженого приймати/звільняти працівників. Працівник не зобов’язаний чекати, доки такий керівник з’явиться на роботі й ознайомиться з його заявою.

З моменту вручення відраховуємо 14 календарних днів і з точки зору законодавства з наступного календарного дня працівник вважається звільненим.

Важливо! Одностороння зміна двотижневого строку як працівником, так і роботодавцем не допускається. Такі дії роботодавця — пряме порушення трудового законодавства, за що передбачена адміністративна відповідальність (ст. 265 КЗпП і ст. 41 КпАП).

Тому необхідно зафіксувати факт подання заяви. Звернутись з її копією до відділу кадрів, до секретаря або до канцелярії підприємства (відповідальної особи за приймання кореспонденції) та зареєструвати (із зазначенням дати реєстрації і підпису відповідальної особи).

У разі відмови прийняття такої заяви потрібно надіслати заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення й описом вкладення на юридичну адресу вашого підприємства. Конкретну дату звільнення не проставляємо. У цьому випадку дата отримання відповідальним працівником підприємства рекомендованого листа в поштовому відділенні під підпис і буде датою повідомлення роботодавця про звільнення. Саме вона буде початком відліку для визначення дня звільнення.

Обов’язкова умова для обох варіантів: заява на звільнення має бути написана в двох ідентичних примірниках. У разі подання заяви на звільнення безпосередньо секретарю, останній повинен у вашій присутності звірити обидва примірника документа, зареєструвати його в журналі вхідної кореспонденції і на вашому екземплярі поставити відмітку про отримання (як правило, це штамп, в якому зазначено найменування підприємства і заздалегідь заготовлені порожні графи для реєстраційного номера і дати згідно журналу вхідної кореспонденції), а так само поставити підпис і розшифровку ініціалів.

Вас може зацікавити Книга обліку наказів з персоналу   Придбати Журнал «КАДРОВИК.UA»   Придбати Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Придбати

Надія Йолкіна, Катерина Швець