Працівник працює водієм пасажирського автобусу на міжміському маршруті. Роботодавець при нарахуванні заробітної плати враховує тільки час, який витрачається суто на рух за маршрутом: від пункту відправлення до прибуття на кінцеву станцію. Чи правильно це?

Для того, щоб з’ясувати чи додержує роботодавець чинного законодавства у викладеній ситуації, треба звернутися до нормативних документів, які регулюють питання робочого часу.

Питання робочого часу працівників, і водіїв, в тому числі, визначаються Кодексом законів про працю України. Але відносно робочого часу водіїв діє окремій документ, який регулює зазначені питання з урахуванням специфіки праці водіїв транспортних засобів.

Цей документ — «Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів», яке затверджено наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 07.06.2010 р. № 340 та стосується водіїв, що здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи вантажів, регулює питання нормування часу за кермом, загального робочого часу водіїв (період керування, підготовчо-заключний період, час простоїв, час проведення медичних оглядів тощо).

Розглянувши зазначене Положення, доходимо до висновку, що робота водія — це не лише час безпосереднього перебування працівника за кермом. Положення визначає робочий час водія як час, протягом якого водій зобов’язаний виконувати свої обов’язки, визначені трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

До робочого часу водія включається:

• змінний період керування;
• підготовчо-заключний період;
• час простоїв не з вини водія;
• час простоїв (у пунктах навантаження та розвантаження вантажів, у місцях посадки та висадки пасажирів);
• час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення;
• час проведення робіт з усунення технічних несправностей транспортного засобу (далі — ТЗ) на маршруті (у рейсі);
• час охорони ТЗ з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах у разі здійснення міжміських перевезень у випадку, якщо такі обов’язки передбачено трудовим договором, укладеним з водієм;
• половини часу, передбаченого завданням на рейс міжміського сполучення, у разі роботи двох водіїв на ТЗ, обладнаному спальним місцем;
• інший час, передбачений законодавством України.

Тобто, час безпосереднього керування пасажирським автобусом, є більш вузьким поняттям, ніж визначення робочого часу водія. Склад робіт підготовчо-заключного періоду, час на їх виконання і час на проведення медичного огляду водія, охорони транспортних засобів і присутності на робочому місці водія, коли він не керує автомобілем при направленні в рейс двох водіїв, який зараховується в робочий час, встановлюються підприємством-перевізником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Нормальна тривалість робочого часу водіїв не повинна перевищувати 40 годин на тиждень.

Облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія, у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни. Залежно від умов роботи водія облік робочого часу може бути поденний, щотижневий або підсумований. В основу цього поділу покладений відрізок часу, протягом якого роботодавець:

• здійснює підрахунок фактично відпрацьованих працівником годин з метою порівняння з установленою йому нормою робочого часу в годинах;
• установлює правові наслідки такого підрахунку (наприклад, наявність годин, відпрацьованих понад норму робочого часу, які підлягають оплаті в розмірі, визначеному ст. 106 КЗпП).

Вибір виду обліку робочого часу роботодавець здійснює самостійно залежно від установлених умов праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до ст. 36 цього Закону за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством. Як передбачено ст. 41 КпАП, порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, на законодавчому рівні встановлено обов’язок роботодавця забезпечити ведення табелів обліку робочого часу. Також, законодавством передбачено притягнення до відповідальності за невиконання цього обов’язку.