Пунктом 2 частини 1 статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за згодою сторін.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, закінчення строку, на який було укладено трудовий договір, є підставою для припинення такого трудового договору. Зауважимо, що це не стосується випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Отже, закінчення строку трудового договору є законною підставою для припинення трудових відносин.

Водночас, згідно частини 3 статті 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — ч. 6 ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Таким чином, звільнення працівника у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП не суперечить вимогам частини 3 статті 184 КЗпП, яка допускає звільнення вагітних жінок після закінчення строкового трудового договору, при цьому головною умовою можливості такого звільнення є вимога відносно обов’язкового працевлаштування зі збереженням середньої зарплати впродовж трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав такий обов’язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я).

Невиконання підприємством, яке звільнило вагітну жінку, обов’язку з працевлаштування є підставою для покладання на нього обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати робітниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення термінового трудового договору.

Сергій Соколов