Спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні звернувся до народних депутатів — членів Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів з приводу доцільності впровадження в Україні загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення (другого рівня пенсійної системи із залученням приватних пенсійних фондів).

Нагадаємо, У Верховній Раді зареєстровано законопроект № 2683 «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення». Зазначений законопроект був розглянутий на головному Комітеті Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів. За результатами розгляду законопроекту при Комітеті створена робоча група з його доопрацювання.

Роботодавці країни, безумовно, розуміють необхідність вирішення питання адекватності пенсійного забезпечення для нинішнього та майбутніх поколінь вітчизняних пенсіонерів. При цьому вважають запропоновану модель вкрай ризикованою з огляду на дуже неоднозначний світовий досвід та поточний стан української економіки та суспільного розвитку.

У період 1981–2014 рр. 30 країн світу приватизували свої пенсійні системи (повна або часткова приватизація). Станом на сьогодні 18 із 30 країн вже відмінили це рішення. З середини 90-х років певні країни Центральної та Східної Європи запровадили так званий чилійський тип приватного обов’язкового накопичувального пенсійного рівня як частину їхніх державних пенсійних систем.

Країни, які запровадили цей тип пенсійної системи включають Угорщину (1998 р.), Казахстан (1998 р.), Польщу (1999 р.), Латвію (2001 р.), Болгарію (2002р.), Хорватію (2002 р.), Естонію (2002 р.), колишню Югославську Республіку Македонія (2003 р.), Словацьку Республіку (2005 р.) та Румунію (2008 р.).

Дуже важливу роль у політичній дискусії того часу відіграла стратегія багаторівневої пенсійної реформи, до якої закликав Світовий банк у своєму звіті (Світовий банк, 1994). Дана стратегія активно просувалася через технічну допомогу Світового банку багатьом країнам Центральної, Східної Європи та країнам-членам СНД. Ключовим аргументом на підтримку стратегії багаторівневої пенсійної реформи виступало те, що приватизація з попереднім фінансуванням, заснованим на приватних рахунках, призведе до сприятливого макроекономічного та фіскального впливу, включаючи диверсифікацію ризиків у інвестиційних портфелях, збільшення національних заощаджень, розвиток ринку капіталу, меншу неформальність зайнятості та більш високий рівень охоплення, кращі стимули для ринку праці.

Проте подальші дослідження, проведені у 2000-х роках, надають докази того, що багато країн Центральної, Східної Європи та Латинської Америки, які запровадили обов’язкові приватні пенсійні схеми, не відповідали початковим умовам макроекономічної стабільності, фінансовій зрілості ринку, помірної заборгованості і низької корупції. Введення обов’язкових приватних пенсійних схем у цих країнах не призвело до очікуваного макроекономічного впливу та не забезпечило збільшення охоплення населення через легалізацію трудових відносин.

Крім того, до фіскального дефіциту зазначених країн додалися значні перехідні витрати, пов’язані з впровадженням цих систем. За розрахунками авторів законопроекту № 2683, в Україні видатки перехідного періоду на створення необхідної інфраструктури складуть щонайменше 6,5 млрд грн інвестицій та 81 млрд грн операційних витрат, фінансування яких стане тягарем для Держбюджету. При цьому, додаткові витрати роботодавців та найманих працівників вже у перший рік дії системи складуть відповідно понад 50 млрд грн та майже 30 млрд грн. Жодних компенсаторів законопроектом не запропоновано.

Під час глобальної кризи, яка розпочалась у 2008 р., недоліки пенсійних систем другого рівня виявилися повною мірою, і багато країн вирішили скасувати реформу приватизації шляхом зменшення внесків, спрямованих до приватних пенсійних фондів (Словаччина, Польща, Румунія), або шляхом повного скасування системи другого рівня та передачі активів приватних пенсійних фондів до державної пенсійної системи (Угорщина). Навіть складно уявити з якою руйнівною силою ці недоліки проявляться в Україні, якщо розпочати впровадження другого рівня пенсійного забезпечення під час сучасної глобальної кризи, багатократно підсиленою наслідками пандемії COVID-19.

Серед головних негативних наслідків впровадження пенсійних систем другого рівня у зазначених вище країнах світу були наступні:

• Рівень охоплення не збільшився або зменшився.
• Погіршилися пенсійні виплати.
• Збільшилася нерівність доходів.
• Фінансовий ризик та демографічні ризики перенесені на окремих осіб.
• Великі перехідні витрати та високі адміністративні призвели до значного фіскального тиску.

У кінцевому підсумку певну користь від впровадження другого рівня пенсійного забезпечення у більшості країн світу отримав лише приватний фінансовий сектор, який переважно і лобіював цю реформу. Те ж саме зараз спостерігаємо і в Україні — потужне лоббі приватних інтересів сектору фінансових послуг, які далеко не завжди відповідають інтересам держави, роботодавців та найманих працівників.

Серед переконливих аргументів проти впровадження в Україні загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення:

• Непоінформованість працівників про переваги та недоліки пенсійної системи другого рівня та про те, як це вплине на їхні пенсії.
• Відсутність будь-яких гарантій з боку держави стосовно збереження та захисту від інфляційного знецінення накопичених пенсійних коштів. Учасники системи несуть повну відповідальність за її провали.
• Корупційні ризики відбору учасників ринку, допущених до роботи на другому рівні: недержавні пенсійні фонди, компанії з управління активами, банки-зберігачі, страховики.
• Монопольне становище Центрального адміністратора системи, який не буде мати жодних стимулів для підвищення ефективності своєї діяльності.
• Відсутність в Україні масового успішного досвіду роботи добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення (третього рівня). Тобто фактично доведена неспроможність накопичувальної пенсійної системи бути привабливої для роботодавців та найманих працівників без примусу з боку держави.
• Необхідність адекватної компенсації роботодавцям, працівникам та сьогоднішньому поколінню пенсіонерів коштів, які відволікатимуться у накопичувальну пенсійну систему.

Міжнародна організація праці (далі — МОП), яка опікується проблемами підвищення соціальних стандартів по всьому світу, послідовно виступає проти впровадження другого рівня пенсійного забезпечення в Україні. В черговий раз МОП це підтвердила у своєму ґрунтовному дослідженні «Майбутнє пенсійної системи України: адекватність, охоплення та стійкість».

Провідні експерти МОП вважають, що створення пенсійної системи другого рівня не вирішить існуючих проблем та труднощів, які виникли перед державною пенсійною системою в Україні. Навпаки, в інших країнах системи другого рівня стикаються з тими ж проблемами неформальності, ухилення від сплати внесків та низького рівня охоплення. Різниця полягає в тому, що у приватній системі наслідки цих проблем повністю «падуть не плечі» платників внесків (працівників та роботодавців), у той час як державна пенсійна система містить певний перерозподільний механізм, який пом’якшує різкий вплив даних наслідків. Тому в Україні в нинішніх умовах не рекомендується запровадження пенсійної системи другого рівня. Натомість МОП рекомендує перенаправлення будь-яких додаткових ресурсів до державної пенсійної системи для зменшення дефіциту та покращення адекватності пенсійних виплат.

Саме тому роботодавці закликають відкликати законопроект № 2683 «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення».