Чи може працівник відмовитися від відрядження під час карантину?

Законодавство не передбачає особливий порядок направлення у відрядження працівників під час карантину, тому такий порядок відбувається за загальною процедурою, встановленою Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 та Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП).

Згідно з абз. 1 п. 1 розд. І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі — установа), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю установи.

Згідно з статтею 21 КЗпП трудовий договір — це угода між працівником та установою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а установа зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Тож службове відрядження, у яке працівника направляють за розпорядженням керівника установи для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, є обов’язковим для працівника. Водночас, як установлено статтею 31 КЗпП, керівник установи не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Відмова працівника без поважних причин поїхати у відрядження для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, може розглядатись як порушення трудової дисципліни.

Також зазначаємо, що згідно з:

• ст. 176 КЗпП забороняється направлення у відрядження вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років;
• ст. 177 КЗпП жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, не можуть направлятись у відрядження без їх згоди;
• ст. 186¹ КЗпП гарантії встановлені ст.176–177 КЗпП поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

Крім того повідомляємо, що в даний момент і в будь-який інший термін працівник, що знаходиться при виконанні трудових обов’язків, має право на безпечні умови праці відповідно до законодавства (ст. 6 Закону України «Про охорону праці»).

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 р. № 211, а також жодним законом чи підзаконним нормативним актом, постановою КМУ або Указом Президента України, необхідність утриматись працівникам від виробничих відряджень як обов’язкова вимога не визначена.

При цьому, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам повинні видаватися безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.

Роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування (ст. 8 Закону України «Про охорону праці»).

Вас може зацікавити
	Журнал «КАДРОВИК.UA» Головний кадровий журнал України, який визначає стратегію професійного розвитку працівників кадрової служби. Видається щомісяця за підтримки Міністерства соціальної політики України. На сторінках журналу подано достовірні матеріали та професійна інформація для кадровиків з нормативно-правовою базою та безліччю практичних порад. Придбати видання