Трудовий договір може бути припинено лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю України.

Однією з підстав звільнення працівника з роботи є угода сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), коли сторони трудових відносин, а саме роботодавець і працівник дійшли згоди щодо звільнення. Ініціатором припинення трудового договору за цією підставою може бути як працівник, так і роботодавець.

Так, ініціювати звільнення за угодою сторін може працівник шляхом подання роботодавцеві відповідної заяви, або ж роботодавець через направлення працівникові повідомлення про запропоноване звільнення за угодою сторін.

Головною умовою звільнення з роботи за угодою сторін є домовленість між працівником і роботодавцем, яка зафіксована відповідною заявою, і є доказом того, що сторони узгодили це питання між собою, і не мають щодо цього ніяких заперечень.

Відповідно до роз’яснень Міністерства соціальної політики від 04.04.2014 № 60/06/186-14 звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.

Законодавством не встановлено відповідного порядку або термінів припинення трудового договору за угодою сторін. У кожному конкретному випадку вони визначаються окремо.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі — Постанова ВСУ) у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами.

Відповідно, трудовий договір може бути припинено в будь-який час після досягнення згоди щодо цього між працівником та роботодавцем. Дату припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначають сторони трудового договору за взаємною домовленістю.

У разі недосягнення згоди сторонами щодо припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинено з інших підстав, передбачених ст. 36 КЗпП України.

Звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України визначено як розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Таке звільнення може відбутися: на загальних підставах (без поважних причин); з поважних причин; якщо роботодавець не виконує законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Частиною 1 ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, звільнення працівника за ч. 1 ст. 38 КЗпП України може відбуватися в такі строки: у двотижневий термін; у строк, про який просить працівник, за наявності поважних причин.