При вирішенні питання щодо звільнення працівника з займаної посади у зв’язку з призовом на строкову військову службу слід керуватися спеціальним законодавством, яке встановлює додаткові гарантії для зазначеної категорії громадян.

Так, Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої на працівника, призваного на строкову військову службу в період дії особливого режиму, поширюються гарантії щодо збереження протягом року місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації відповідно до ст. 39 Закону «Про військовий обов’язок та військову службу» та ст. 119 КЗпП України, а звільнення такого працівника на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП є незаконним

Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 22 січня 2020 року у справі № 807/798/16.

Обставини справи

Управлінням Держпраці на підставі акта перевірки було винесено припис, яким встановлено порушення щодо звільнення особи з роботи п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП у зв’язку з призовом на військову службу. Зокрема, як зазначено в приписі, призов на військову службу не є підставою для припинення трудового договору відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Зазначеним приписом зобов’язано позивача вжити заходів щодо недопущення порушень стосовно звільненої особи відповідно до ст. 119 КЗпП, ст. 39 Закону «Про військовий обов’язок та військову службу» та у певний строк письмово проінформувати Управління Держпраці про виконання вимог припису.

Вважаючи зазначені дії та рішення відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції скасував та прийняв нове, яким визнав протиправним та скасував припис Управління Держпраці.

Ухвалюючи зазначене судове рішення суд апеляційної інстанції послався на п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП (в редакції, що діяла на час призову позивача на строкову військову службу), відповідно до якого призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, є підставою припинення трудового договору.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що Закон «Про військовий обов’язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.

Колегія суддів зазначила, що, вирішуючи питання щодо звільнення позивача з займаної посади у зв’язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватись ч. 2 ст. 39 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», який закріплював збереження за призовником займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

У цій справі Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої на працівника, призваного на строкову військову службу в період дії особливого режиму, поширюються гарантії щодо збереження протягом року місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації відповідно до ст. 39 Закону «Про військовий обов’язок та військову службу» та ст. 119 КЗпП України, а звільнення такого працівника на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП є незаконним.

Вас може зацікавити
	Журнал «КАДРОВИК.UA» Головний кадровий журнал України, який визначає стратегію професійного розвитку працівників кадрової служби. Видається щомісяця за підтримки Міністерства соціальної політики України. На сторінках журналу подано достовірні матеріали та професійна інформація для кадровиків з нормативно-правовою базою та безліччю практичних порад. Придбати видання