Працездатність розуміють як здатність до праці, котра залежить від стану здоров’я працівника. Відповідно до статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» № 158, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов’язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Статтею 40 Кодексу законів про працю України передбачено підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Вказані підстави забороняють звільняти працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Однак, частина 3 статті 40 Кодексу законів про працю України містить важливе для кожного роботодавця уточнення. Заборона звільнення не поширюється на випадок нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Якщо ж працівник втратив працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, то за ним зберігається місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. При цьому, важливо розуміти, що звільнення на підставі частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України є можливим, якщо особа протягом більше, ніж чотири місяці знаходиться на лікарняному, і її працездатність ще не відновлено. У разі, якщо особа відновила свою працездатність і вийшла на роботу, то зникає підстава звільнення її на підставі частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відтак, звільнення за ініціативою роботодавця є можливим за сукупності обставини:

1. Працівник не виходить на роботу понад чотири місяці підряд у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю.
   
   
2. Працездатність працівника на момент звільнення не відновлено.
   
   
3. Працездатність втрачено не у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.
   
   
4. Відсутні законодавчі особливості регулювання лікування та видачі листів непрацездатності окремих видів захворювань. Так, для прикладу, відповідно до статті 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань», особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

Вказане підтверджується і позицією Верховного Суду, зокрема, у постанові від 12.09.2018 р. по справі № 205/6983/16-ц (провадження № 61-854св18). Верховний Суд наголосив, що звільнення на підставі частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України має відбуватися із дотриманням загального алгоритму звільнення: видача трудової книжки з копією наказу про звільнення і остаточним розрахунком. Звільнення не можна вважати обґрунтованим, якщо особа вийшла з лікарняного і є працездатною, а процедура звільнення не завершена. Разом з тим, якщо працівник подає заяву на звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України, то законодавством не встановлено заборони звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності за власним бажанням, про що наголошується і в листі Міністерства соціальної політики України від 27.04.2012 р. № 70/06/186-12. Окрім того, не буде порушенням законодавства і звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності за згодою сторін (пункт 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України).

Вас може зацікавити
	Журнал реєстрації листків непрацездатності Обов’язок роботодавця вести Журнал реєстрації листків непрацездатності передбачений статтею 739 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5. Придбати видання

Вікторія Поліщук