ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 11 травня 2016 р. № 6-383цс15

Про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та визнання недійсною заяви про відпустку без збереження заробітної плати

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Романюка Я.М., Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та визнання недійсною заяви про відпустку без збереження заробітної плати за заявою обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року, встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він із 10 серпня 2007 року працював у відповідача на посаді директора відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» Жданівкатепломережа», який є структурним підрозділом обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (далі — ОКП «ДТКЕ»), а ІНФОРМАЦІЯ_1 був звільнений з роботи на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) за власним бажанням, однак у день звільнення з ним не було проведено розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України.

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь 17 тис. 95 грн 78 коп. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 1 травня до 2 жовтня 2014 року, 2 тис. 400 грн заборгованості за лікарняним листом, 8 тис. 841 грн 80 коп. компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати починаючи з 2 жовтня 2014 року по день прийняття рішення судом виходячи з середньоденної заробітної плати; 5 тис. 960 грн заробітної плати відповідно до наказу про вимушений простій, що складає 2/3 посадового окладу; крім того, просив визнати заяву про відпустку без збереження заробітної плати за період з 18 серпня до 18 вересня 2014 року недійсною і такою, що була написана на час звільнення під впливом обставин усупереч вимогам статті 26 Закону України «Про відпустки» та інтересам позивача.

Артемівський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 11 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув на його користь з ОКП «ДТКЕ» 17 тис. 95 грн 78 коп. заборгованості із заробітної плати, 8 тис. 132 грн 4 коп. компенсації за невикористану відпустку та 609 грн 76 коп. заробітної плати за жовтень 2014 року, а також 25 тис. 837 грн 58 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку без урахування прибуткового податку та інших обов’язкових платежів; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 19 травня 2015 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2015 року змінив у частині правового обґрунтування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 25 тис. 837 грн 58 коп. без урахування прибуткового податку та інших обов’язкових платежів; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 листопада 2015 року касаційну скаргу ОКП «ДТКЕ» відхилила, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2015року залишила без змін.

11 лютого 2016 року до Верховного Суду України звернулося ОКП «ДТКЕ» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв’язку із цим ОКП «ДТКЕ» просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2015 року скасувати та змінити рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2015 року, відмовивши ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач працював на посаді директора відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця ОКП «ДТКЕ» «Жданівкатепломережа» у період із 10 серпня 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та був звільнений на підставі статті 38 КЗпП України.

У день звільнення з ним не було проведено розрахунку. Заборгованість із заробітної плати станом на 8 жовтня 2014 року складала
17 тис. 95 грн 98 коп., на день розгляду справи в суді заборгованість не виплачена в повному обсязі (т. 1, а. с. 6).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на підставі статей 47, 116, 117 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний розраховуватися з працівником у визначені законом строки, сплатити працівникові в день звільнення всі належні суми, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу сум, що належать звільненому працівнику, за відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому суд першої інстанції обрахував середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 47 тис. 253 грн 4 коп. та урахувавши частковість задоволення позовних вимог щодо стягнення належних позивачеві при звільненні сум, розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у завалених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, а також обставини справи, — зменшив розмір відшкодування до 25 тис. 837 грн 58 коп.

Апеляційний суд змінюючи рішення місцевого суду виходив з того, що заробітна плата не виплачена позивачу за період з 1 травня 2014 року, а проведена антитерористична операція (далі — АТО) не призвела до припинення господарської діяльності ОКП «ДТКЕ», тому відповідно до положень статей 116, 117 КЗпП України наявна вина відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні.

У заяві ОКП «ДТКЕ» посилається на невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року викладеному в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (справа № 6-2159цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У цій постанові міститься висновок Верховного Суду України про те, що настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), встановлених висновком Донецької торгово-промислової палати, свідчить про відсутність вини в затримці виплати позивачу належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Отже існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідно до статті 14¹ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до сертифіката Торгово-промислової палати України від 28 серпня 2014 року за № 2644 встановлено, що за інформацією Служби безпеки України (лист від 13 червня 2014 року № 33/2117) ухвалено рішення щодо проведення в Донецькій області АТО. На підставі наданих документів торгово-промислова палата засвідчила настання обставин непереборної сили з 2 липня 2014 року для ОКП «ДТКЕ» під час здійснення господарської діяльності на території Донецької області та дотримання законодавства щодо справляння і сплати податків та обов’язкових платежів; на момент видачі сертифіката обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо (т. 1, а. с. 63–64).

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася з вини відповідача.

Установивши у справі, яка переглядається, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася через настання обставин непереборної сили, суди дійшли помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то відповідно до частин першої, другої статті 360⁴ ЦПК України судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» задовольнити частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 19 травня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати й ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

***
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-383цс15

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідно до статті 14¹ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до сертифіката Торгово-промислової палати України від 28 серпня 2014 року за № 2644 встановлено, що за інформацією Служби безпеки України (лист від 13 червня 2014 року № 33/2117) ухвалено рішення щодо проведення в Донецькій області АТО. На підставі наданих документів торгово-промислова палата засвідчила настання обставин непереборної сили з 2 липня 2014 року для ОКП «ДТКЕ» під час здійснення господарської діяльності на території Донецької області та дотримання законодавства щодо справляння і сплати податків та обов’язкових платежів; на момент видачі сертифіката обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася з вини відповідача.