Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Загальні питання організації відрядження працівників бюджетних установ та організацій регулюються Інструкцією про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженою наказом Мінфіну від 13.03.1998 р. № 59 (далі — Інструкція № 59).

Відповідно до Інструкції № 59, якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то за роботу в ці дні виплачується компенсація відповідно до чинного законодавства. Якщо, працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку.

Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку. Питання щодо надання іншого дня відпочинку для працівника, який прибуває із відрядження y вихідний день, повинне бути врегульоване правилами внутрішнього трудового розпорядку.

День вибуття у відрядження та день прибуття з нього вважаються днями перебування працівника у відрядженні. Тож, строк відрядження, який припадає, зокрема, і на вихідні або святкові необхідно зазначити у наказі про відрядження.

У листі Мінсоцполітики України від 19.06.2008 р. № 154/13/116-08 (далі — лист Мінсоцполітики) зазначено, що дні відбуття або повернення із відрядження, які збігаються з вихідними, святковими або неробочими днями, не вважаються такими, у які працівник спеціально відряджений для роботи, тому компенсація за роботу в ці дні не виплачується.

Адже, добираючись до місця відрядження, працівник фактично не здійснює свої посадові обов’язки в такий день. За такі дні працівнику виплатять лише добові.

Також, не треба оплачувати додатковий день відпочинку, наданий працівнику замість дня вибуття у відрядження, у вихідний/ святковий/ неробочий день (прибуття з неї в такий день).

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, на яке він направлений, але оплата праці за виконану роботу здійснюється за всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи та відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором і, відповідно до ст. 121 КЗпП України, розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Крім того, згідно із листом Мінсоцполітики, відносно працівників які направляються y відрядження спеціально для роботи y вихідні або святкові й неробочі дні, то такими працівниками слід вважати тих, які відряджаються з обов’язком працювати y ці дні, що має бути прямо обумовлено в наказі про відрядження. Компенсація за роботу y ці дні повадиться відповідно до статей 72, 73, 107 КЗпП України і тільки за години, фактично відпрацьовані у святковий (неробочий чи вихідний) день.

Норми Інструкції № 59 обов’язкові лише для бюджетників та на госпрозрахункові підприємства не поширюються, а мають лише довідковий характер. Тому, таким підприємствам доцільно підготувати внутрішні Положення про службові відрядження з урахуванням вимог КЗпП України та використання норм (при необхідності) Інструкції № 59, зокрема, і щодо компенсації працівникам у випадку їхнього відбуття або повернення із відрядження.