Про право працівника на використання відпустки із подальшим звільненням передбачено у ст. 3 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504): «За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору».

Такий варіант можливий як при розірванні/припиненні безстрокового трудового договору, так і у разі припинення строкового трудового договору. При цьому в обох випадках працівник повинен виявити бажання (написати відповідну заяву) скористатися гарантією, передбаченою ст. 3 Закону № 504.

У ч. 1 ст. 3 Закону № 504 ідеться про безстроковий трудовий договір. Як бачимо, у разі звернення працівника з бажанням використати відпустку з подальшим звільненням роботодавець має забезпечити реалізацію такого права. Отже, якщо працівник звернеться із таким проханням, роботодавець не може відмовити у його задоволенні.

Інша ситуація при реалізації права на використання відпустки із подальшим звільненням через припинення строкового трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП. Це висвітлено у ч. 2 ст. 3 Закону № 504. Так ось, у ній законотворець уже оперує такими словами, як «може надаватися». Як раз вони й дають змогу вважати, що роботодавець може, але не зобов’язаний задовольнити прохання працівника стосовно реалізації ним права, вказаного у ч. 2 ст. 3 Закону № 504.

Тобто якщо працівник звертається до роботодавця із заявою про реалізацію права на відпустку із подальшим припиненням строкового трудового договору і тривалість цієї відпустки (повністю або частково) перевищує строк дії трудового договору, то керівник установи може й відмовити у задоволенні такого прохання.

При цьому у роботодавця є два варіанти:

1. Задовольнити прохання працівника про реалізацію права, визначеного ч. 2 ст. 3 Закону № 504. Тоді строковий трудовий договір припиняється в останній день відпустки.
   
   
2. Відмовити працівнику в наданні відпустки із подальшим звільненням. У цьому разі строковий трудовий договір припиняється в день зазначений у договорі, а за невикористані календарні дні щорічної відпустки працівнику виплачують грошову компенсацію (ч. 1 ст. 24 Закону № 504).

Вас може зацікавити
	Книга обліку щорічних і додаткових відпусток У книзі обліку щорічних і додаткових відпусток працівників подані рекомендації щодо його ведення з метою якісного обліку та здійснення оперативного контролю наданих відпусток, а також, щоб використовувати його дані для підготовки квартальної і річної звітності. Придбати видання

Ірина Константинова