В першу чергу слід зазначити, що Конституція України є основний закон держави України, у якій статтею 43 визначено, що «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Це означає, що людина має право на вільний вибір професії, роду заняття, територіального розміщення місця роботи, направлення галузі господарювання підприємства та ін.

Правові гарантії права на працю встановлені державою для громадян діють починаючи з дати прийняття на роботу і закінчуючи її припиненням. Правові гарантії затвердженні у правилах прийняття громадян на ту чи іншу посаду, в недопустимості необґрунтованих відмов при працевлаштуванні, в установленні відповідальності посадових осіб за безпідставну відмову на посаду та інших гарантій.

Прийняття на роботу працівника в головному проводиться наступним чином:

• громадянин подає відповідні документи щодо працевлаштування та пише заяву на прийняття його на посаду;
• за підписом керівника складається відповідний наказ про прийняття на роботу працівника;
• посадові особи роботодавця ознайомлюють працівника з основними документами, а саме: правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, посадовою інструкцією тощо;
• підприємством не пізніше як за один день до початку роботи надсилається до ДФС повідомлення про прийняття працівника на роботу;
• працівник відділу кадрів оформляє трудову книжку відповідно до вимог чинного законодавства, заповнює особову картку форми № П-2, формує особову справу працівника;
• в подальшому відпрацьовані дні працівника заносяться відповідальною особою підприємства до табелю обліку робочого часу;
• бухгалтер зазначає дані новоприйнятого працівника у встановленій звітності;
• заробітна плата (посадовий оклад) повинна бути зазначена у штатному розписі підприємства.

Системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Заробітна плата офіційно працевлаштованого працівника не може бути меншою мінімальної (ст. 95 КЗпП).

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

У разі коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство провадить доплату до її рівня.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці».

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Мінімальна заробітна плата це та, нижче якої працівники не мають права продавати свій труд.

Заробітна плата у відповідних періодах підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Для працівників, які вже працюють, та для тих, які мають намір влаштуватися на роботу, слід знати, що виплата заробітної плати провадиться не рідше двох разів на місяць, розмір заробітної плати за першу половину місяця повинна бути не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Щодо звільнення працівників, слід пам’ятати, що відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.

Звертаємо увагу, що затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов’язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Пам’ятайте, що дотримання чинного законодавства про працю є обов’язковою вимогою для підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Вас може зацікавити
	Посібник «Прийняття та звільнення: законодавство та практика» Цей практичний посібник стане у пригоді не лише кадровикам, а й роботодавцям. У виданні детально розглянуто, на що потрібно звернути увагу при прийнятті на роботу, розписано порядок звільнення працівників. Наведено низку порад і застережень, як уникнути судових спорів із працівниками щодо порушень норм законодавства при звільненні. Головне — дотримуватися всіх етапів прийняття та звільненні, грамотно оформлювати документи, і проблем не буде. Усі відповіді про прийняття та звільнення — у посібнику! Придбати видання

Валентина Бабкіна