Відповідно до ст. 76 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР (далі — Закон про відпустки), до щорічних додаткових належать відпустки:

• за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці згідно зі Списком № 1 (ст. 7 Закону про відпустки);
• за особливий характер праці згідно зі Списком № 2 і працівникам із ненормованим робочим днем (ст. 8 Закону про відпустки);
• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

До інших додаткових відпусток належать щорічні додаткові відпуски держслужбовців, суддів, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників дипломатичних служб, атестованих працівників прокуратури, батьків (осіб, які їх замінюють) дітей-інвалідів і ВІЛ-інфікованих, працівників, які надають допомогу людям із ВІЛ-інфекціями, лікарів та медичних працівників, перелічених у п. «н» ч. 1 ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р.

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання визначено окремими нормативно-правовими актами. Проте існують загальні правила їх надання.

Щорічні додаткові відпустки: загальні правила

Основні правила надання додаткових відпусток мало чим відрізняються від порядку надання щорічних основних відпусток. Проте слід пам’ятати про декілька важливих нюансів, прописаних у ст. 10 Закону про відпустки та ст. 79 КЗпП. Отже, основні правила для надання додаткових відпусток такі:

• щорічні додаткові відпустки, передбачені ст. 7 і ст. 8 Закону про відпустки, надають понад тривалість основної відпустки за однією з підстав, обраною працівником. Однак працівникам, професії та посади яких позначені значком «*» у Списку № 1 і Списку № 2, щорічні додаткові відпустки надаються з декількох підстав;
  
  
• додаткову відпустку за бажанням працівника надають окремо чи приєднують до основної відпустки;
  
  
• право на додаткову відпустку повної тривалості в перший рік роботи (як і на основну) виникає після шести місяців безперервної роботи на підприємстві (а до його настання відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу). Зважаючи на особливості надання додаткових відпусток за роботу в шкідливих і важких умовах та за особливий характер праці, їх краще надавати саме пропорційно фактично відпрацьованому часу (інакше потім доведеться з’ясовувати, чи не надали часом зайві дні додаткової відпустки);
  
  
• щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах і за особливий характер праці роботодавець зобов’язаний надати працівникові протягом робочого року згідно із ч. 5 ст. 80 КЗпП;
  
  
• щорічні додаткові відпустки (як і основні) дозволено переносити й ділити на частини;
  
  
• за невикористані дні додаткової відпустки виплачують компенсацію під час звільнення, а також за бажанням працівника, якщо він відпочивав не менше ніж 24 календарні дні (за дні, що перевищують цю тривалість) із загальної тривалості щорічних відпусток (ч.ч. 1, 4 ст. 24 Закону про відпустки).

Визначення стажу для щорічної додаткової відпустки

До стажу, що надає право на щорічну додаткову відпустку, згідно із ч. 2 ст. 82 КЗпП і ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки зараховують час:

• фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше ніж половину тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади. При цьому не враховується час, необхідний для підготовки робочого місця до роботи, а також для завершення роботи;
  
  
• щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами та за особливий характер праці;
  
  
• час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Очевидно, що до стажу для щорічних додаткових відпусток не враховують час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігали місце роботи (посаду) і зарплату повністю (окрім щорічних основної та додаткових відпусток) або частково. Тобто під час розрахунку стажу для додаткової відпустки не беруть, зокрема:

• час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу тощо;
• період тимчасової непрацездатності;
• дні відпустки без збереження зарплати, передбаченої ст.ст. 25, 26 Закону про відпустки;
• період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (за медичним висновком — шести), а якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), — шістнадцятирічного віку;
• інші періоди роботи, такі як: навчальна відпустка, відпустка на дітей, чорнобильська відпустка, курси підвищення кваліфікації, відрядження тощо.

Визначаючи кількість днів розрахункового періоду, з нього виключають не лише святкові та неробочі дні, а й робочі дні, протягом яких працівник не працював при скороченому робочому тижні (лист Мінпраці від 12.03.2007 р. № 66/06/186-07).

Щорічна додаткова відпустка за шкідливі та важкі умови праці

Таку відпустку надають згідно зі ст. 7 Закону про відпустку працівникам зі Списку № 1, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів. Особливості надання щорічної додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці визначені в Порядку застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку на роботах, затвердженому наказом Мінпраці України від 30.01.1998 р. № 16 (далі — Порядок № 16). Озвучимо основні правила, яких слід дотримуватися роботодавцям, які надають своїм працівникам щорічні додаткові відпустки за Списком № 1:

• для визначення тривалості додаткової відпустки потрібно провести атестацію робочого місця працівника (ч. 2 ст. 7 Закону про відпустки). Її здійснюють згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 р. № 442;
  
  
• конкретну тривалість додаткової відпустки визначають у колективному чи трудовому договорі залежно від фактичної зайнятості працівника в шкідливих та важких умовах (ч. 2 ст. 7 Закону про відпустки);
  
  
• якщо тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість відпустки зі Списку № 1, її може бути подовжено на кількість днів різниці за рахунок власних коштів підприємства (абз. 2 п. 4 Порядку № 16);
  
  
• роботодавець має вести облік робочого часу за кожним із видів шкідливих і важких робіт. У разі якщо працівники трудилися в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надають додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу роботи проводять окремо (п. 8 Порядку № 16);
  
  
• додаткову відпустку надають пропорційно відпрацьованому часу (п. 9 Порядку № 16).

До слова: Список № 1 не містить виключного переліку виробництв, цехів, професій, посад зі шкідливими та важкими умовами праці, що надають право на додаткову відпустку. Відповідно до Порядку № 16, додаткову відпустку надають також деяким категоріям працівників, які обіймають посади чи працюють за професіями, які прямо в Списку № 1 не вказані, а саме:

• працівникам, посади та професії яких не передбачені в цьому Списку, але в окремі періоди робочого часу вони виконують такі роботи (п. 3);
• тим, які працюють за професіями (на посадах), зазначеними в розділі «Загальні професії за всіма галузями господарства» (якщо ці професії та посади не передбачені в інших розділах (підрозділах) Списку № 1) незалежно від того, у яких цехах і виробництвах вони працюють (п. 5);
• бригадирам, помічникам і підручним робітникам, якщо таку відпустку надають робітникам відповідних професій, зайнятим на роботах у шкідливих і важких умовах (п. 6);
• усім працівникам, якщо виробництва та цехи в Списку № 1 зазначені без конкретного переліку професій і посад (п.п. 3, 5, 6, 7 Порядку № 16).

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці

Таку «особливу» відпустку надають окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я (далі — додаткова відпустка за особливий характер), наведеним у Списку № 2 (п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки). Максимальна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці згідно зі Списком № 2 — 35 календарних днів. А її конкретну тривалість установлюють у колективному чи трудовому договорі залежно від зайнятості працівника в таких умовах.

Особливості надання такої відпустки визначені Порядком застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим наказом Мінпраці України від 30.01.1998 р. № 16. Вони аналогічні тим, які встановлено для «шкідливих» відпусток. Єдине, що їх різнить: атестацію робочого місця для визначення права на «особливу» відпустку проводити не потрібно.

Нагадаємо, що деякі категорії працівників мають право на додаткову відпустку з декількох підстав (і за Списком № 1, і за Списком № 2).

Щорічна додаткова відпустка за ненормованість

Це один із видів відпустки за особливий характер праці, яку надають працівникам із ненормованим робочим днем. Максимальна її тривалість — 7 к. дн., а список посад, робіт та професій із таким режимом роботи визначають колективним (трудовим) договором (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки).

Особливості надання додаткової відпустки за ненормований робочий день визначено в Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці від 10.10.1997 р. № 7 (далі — Рекомендації № 7).

Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором за кожним видом робіт, професій та посад або трудовим договором (п. 2 та п. 7 Рекомендацій № 7). При цьому додаткову відпустку за ненормований робочий день надають пропорційно часу, відпрацьованому на роботі (посаді), що надає право на цю відпустку.

Вас може зацікавити
	Книга обліку щорічних і додаткових відпусток У книзі обліку щорічних і додаткових відпусток працівників подані рекомендації щодо його ведення з метою якісного обліку та здійснення оперативного контролю наданих відпусток, а також, щоб використовувати його дані для підготовки квартальної і річної звітності. Придбати видання

Інна Кривенко