ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 грудня 2015 р. № 6-801цс15

Про зобов’язання здійснити перерахунок страхових виплат

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Охрімчук Л.І., суддів — Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Одесі, третя особа — Одеський національний академічний театр опери та балету, про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок страхових виплат, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року, встановила:

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Одесі (далі — Відділення) про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок страхових виплат.

ОСОБА_1 зазначала, що з 1973 року вона працювала в Одеському національному академічному театрі опери та балету (далі — Театр). 30 квітня 1986 року отримала виробничу травму.

Після набуття в серпні 1992 року права на отримання щомісячного відшкодування шкоди у зв’язку з отриманою травмою ОСОБА_1 було призначено щомісячне відшкодування шкоди, яке виплачувалося Театром до червня 2006 року.

Відповідно до акта приймання-передачі від 14 липня 2006 року особова справа ОСОБА_1 разом з довідкою від 13 липня 2006 року про втрачену заробітну плату в розмірі 149 грн. 80 коп. була передана до Відділення для продовження виплати раніше призначеного розміру відшкодування шкоди.

Посилаючись на те, що Театр неправильно розрахував їй розмір щомісячного відшкодування шкоди, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії Відділення в частині ненадання допомоги в перевірці нарахованого Театром розміру щомісячного відшкодування шкоди та зобов’язати відповідача провести перерахунок страхових виплат, починаючи з 1 квітня 2001 року, виходячи з розміру втраченої заробітної плати 340 грн. 40 коп.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано неправомірними дії Відділення в частині ненадання ОСОБА_1 допомоги в перевірці нарахованого Театром щомісячного відшкодування шкоди; зобов’язано Відділення здійснити ОСОБА_1 перерахунок страхових виплат, починаючи з 1 квітня 2001 року, виходячи зі щомісячного відшкодування шкоди в розмірі 340 грн. 40 коп.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 з 1973 року працювала в Театрі.

30 квітня 1986 року вона отримала виробничу травму.

Висновком медико-соціальної експертної комісії від 5 серпня 1992 року їй встановлено III групу інвалідності та 40% утрати професійної працездатності безстроково.

Після набуття в серпні 1992 року права на отримання щомісячного відшкодування шкоди у зв’язку з отриманою травмою ОСОБА_1 було призначено щомісячне відшкодування шкоди, яке виплачувалося Театром до червня 2006 року.

Відповідно до акта приймання-передачі від 14 липня 2006 року особова справа ОСОБА_1 разом з довідкою від 13 липня 2006 року про втрачену заробітну плату в розмірі 149 грн. 80 коп. була передана до Відділення для продовження виплати раніше призначеного розміру відшкодування шкоди.

З липня 2006 року щомісячне відшкодування позивачці продовжило виплачувати Відділення, здійснюючи відповідне коригування виплат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався нормами постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 року № 276 «Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України від 29 квітня 1992 року «Про підвищення соціальних гарантій для населення», пунктом 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, за якими визначений розмір щомісячного відшкодування шкоди необхідно перераховувати з урахуванням коефіцієнта підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств, та зазначив про те, що такий перерахунок на коефіцієнти окладів відповідних робітників театру необхідно здійснювати до 1 квітня 2001 року (створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд)). При цьому суд, застосувавши норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов’язання Відділення здійснити позивачці перерахунок страхових виплат, починаючи з 1 квітня 2001 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, застосував норми статті 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та вказав, що особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, відповідний орган Фонду сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому у встановленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що щомісячне відшкодування втраченого заробітку повинне визначатися станом на 1 квітня 2001 року з набранням чинності Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та здійснюватися Фондом з 1 квітня 2001 року — часу його створення, незалежно від того, коли відповідне підприємство передало йому документи.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Правова основа, економічні механізми та організаційна структура загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованої особи на виробництві, визначена Законами України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та «Про охорону праці».

Згідно зі статтю 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

За положеннями зазначеного Закону у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних із виконанням ними трудових обов’язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України. У разі смерті зазначених потерпілих право на страхові виплати належить членам їхніх сімей та утриманцям.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про охорону праці» в редакції від 21 листопада 2002 року відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку (пункт 2 статті 7 «Прикінцеві положення» Закону України «Про страхові виплати на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх ліквідації без створення правонаступника — Фондом. Спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.

Ураховуючи наведене, у справі, яка переглядається, суди касаційної та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, відповідний орган Фонду сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому у встановленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку, правильно застосувавши норми Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

За змістом статті 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться в разі: 1) зміни ступеня втрати професійної працездатності; 2) зміни складу сім’ї померлого; 3) підвищення розміру мінімальної заробітної плати у порядку, визначеному законодавством.

За статтею 34 вказаного Закону сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я. Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я. У разі коли потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв’язку з одним і тим самим нещасним випадком, їх сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я. Визначені раніше сума щомісячної страхової виплати та пенсія по інвалідності зменшенню не підлягають. Індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до законодавства.

Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням (стаття 40 зазначеного Закону).

Згідно із частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд несе відповідальність згідно із законодавством за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок невиконання, несвоєчасного або неналежного виконання умов страхування, встановлених законодавством.

За статтею 55 цього Закону спори щодо суми страхових внесків, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку.

Отже, у справі, яка переглядається, суди касаційної та апеляційної інстанцій, установивши, що коригування щомісячних страхових виплат позивачки Фонд здійснював на підставі документів, що підтверджують право останньої на такі виплати, й ці суми нею не оспорювалися, та що відповідна сплата позивачці щомісячних страхових виплат Фондом здійснювалася з часу передачі йому Театром зазначених документів, дійшли правильного висновку про правомірність дій Фонду, правильно застосувавши норми Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

За таких обставин підстав для скасування судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, частиною третьою статті 360³, частиною першою статті 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-801цс15

На підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних із виконанням ними трудових обов’язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України. У разі смерті зазначених потерпілих право на страхові виплати належить членам їхніх сімей та утриманцям.

Особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку (пункт 2 статті 7 «Прикінцеві положення» Закону України «Про страхові виплати на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх ліквідації без створення правонаступника — Фондом. Спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.