ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 грудня 2015 р. № 6-648цс15

Про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., за участю: представників товариства з обмеженою відповідальністю «Юрія-Фарм» ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Юрія-Фарм» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Юрія-Фарм» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, встановила:

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він працював у відповідача на посаді майстра дільниці бракеражу та пакування виробничого департаменту товариства з обмеженою відповідальністю «Юрія-Фарм» (далі — ТОВ «Юрія-Фарм»). Наказами від ІНФОРМАЦІЯ_1 його звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) за систематичне невиконання трудових обов’язків. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 2 листопада 2012 року його було поновлено на роботі на зазначеній посаді та стягнуто з відповідача заборгованість із заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу та кошти на відшкодування моральної шкоди. У зв’язку з тривалим невиконанням зазначеного рішення суду в частині поновлення на роботі, рішеннями Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 лютого, 5 червня та 4 грудня 2013 року і 15 травня 2014 року з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі з 5 листопада 2012 року до 30 квітня 2014 року.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 збільшив позовні вимоги та, посилаючись на те, що внаслідок тривалої затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі він перебуває у вимушеному прогулі, просив стягнути з ТОВ «Юрія-Фарм» середній заробіток за час затримки виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 2 листопада 2012 року, а саме з 1 травня до 30 вересня 2014 року.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 грудня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено: стягнуто з ТОВ «Юрія-Фарм» на його користь 42 тис. 217 грн. 30 коп. середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а також вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року ТОВ «Юрія-Фарм» відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

13 травня 2015 року до Верховного Суду України звернулось ТОВ «Юрія-Фарм» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, а саме статті 236 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі — Порядок), а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв’язку із цим ТОВ «Юрія-Фарм» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Юрія-Фарм» ОСОБА_1 та ОСОБА_2, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_3 працював у відповідача на посаді майстра дільниці бракеражу та пакування виробничого департаменту ТОВ «Юрія-Фарм».

Наказами від ІНФОРМАЦІЯ_1 його звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов’язків.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 2 листопада 2012 року його було поновлено на роботі на зазначеній посаді та стягнуто з відповідача заборгованість із заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу та кошти на відшкодування моральної шкоди (а. с. 2–5).

Рішення набрало законної сили, однак на час розгляду справи в суді не виконано.

За таких обставин, рішеннями Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 лютого, 5 червня 2013 року та 15 травня 2014 року з відповідача стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення з 5 листопада 2012 року до 30 квітня 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що затримку виконання рішення суду допущено з вини відповідача, а тому згідно зі статтею 236 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток. Керуючись положеннями пункту 8 Порядку, суд обрахував середній заробіток виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати позивача, встановленої рішенням апеляційного суду Черкаської області від 2 листопада 2012 року.

ТОВ «Юрія-Фарм» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

На обґрунтування своїх вимог заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2013 року та 26 червня 2014 року.

В ухвалі від 26 червня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками апеляційного суду, який, обраховуючи середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, виходив з розміру середньоденної заробітної плати позивача.

Ухвалою від 1 серпня 2013 року суд касаційної інстанції залишив без змін рішення попередніх судів, які, вирішуючи питання щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходили з розміру середньоденної заробітної плати позивача та стягнули суму з відрахуванням усіх необхідних обов’язкових податків та платежів.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Крім того, ТОВ «Юрія-Фарм» посилається на невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року (справа № 6-87ц11) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Зазначеною постановою Верховний Суд України скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2011 року, посилаючись на те, що суд касаційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 235 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу і помилково для її обрахування виходив не із середньоденної, а із середньомісячної заробітної плати, не виключивши з розрахунку виплати, які не підлягають урахуванню відповідно до розділу III Порядку.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 235 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку.

Вирішуючи питання усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною п’ятою статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За змістом статті 236 КЗпП України в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацем 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

При обчисленні суми середнього заробітку суд першої інстанції виходив з розміру середньомісячної заробітної плати позивача, встановленої рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 2 листопада 2012 року, в розмірі 8 тис. 443 грн. 46 коп. на місяць та обчислив шляхом множення середньомісячної заробітної плати на кількість місяців затримки виконання рішення суду.

Разом з тим, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, суди допустили неправильне застосування статті 236 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, яка є переметом перегляду, при обрахуванні розміру середнього заробітку за час невиконання рішення суду виходив не із середньоденної, а із середньомісячної заробітної плати, що суперечить змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись із такими висновками судів попередніх інстанцій, допустив неоднакове застосування положень статті 236 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360² ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Юрія-Фарм» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 10 грудня 2014 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за № 6-648цс15

За змістом статті 236 КЗпП України в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі — Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

У справі, яка є переметом перегляду, суди застосовуючи положення частини другої статті 235 КЗпП України, статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, помилково для її обрахування виходили не із середньоденної, а із середньомісячної заробітної плати, не виключивши з розрахунку виплати, які не підлягають урахуванню відповідно до розділу III Порядку.

____________