ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 16 грудня 2015 р. № 6-1178цс15

Про визнання незаконним та скасування наказу, виданого з порушенням трудового законодавства

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Лященко Н.П., суддів — Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт», треті особи — Профспілка робітників морського транспорту Іллічівського морського торговельного порту, Спілка професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торговельного порту, Незалежна профспілка працівників Іллічівського морського торговельного порту, про визнання незаконним та скасування наказу НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року, встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування наказу НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року.

Позивач зазначав, що працював у відповідача на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду служби побуту.

19 лютого 2014 року Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» (далі — ДП «Іллічівський морський торговельний порт») видано наказ НОМЕР_2 «Про зміни в організації виробництва і праці служби побуту» (далі — наказ НОМЕР_2), яким з 1 червня 2014 року ліквідовано структурний підрозділ «Служба побуту» та створено структурний підрозділ «Відділ побуту».

Наказом НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року позивача переміщено до новоствореного підрозділу «Відділ побуту» електромонтером 5 розряду з оплатою праці згідно зі штатним розписом з 32-годинним робочим тижнем та збереженням середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи протягом двох тижнів. Посилаючись на те, що зазначений наказ видано з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки без згоди позивача його фактично примусово переведено на неповний робочий день, що призвело до зменшення на 20% заробітної плати, а також понижено кваліфікацію до 5 розряду, ОСОБА_1 просив визнати цей наказ незаконним та скасувати.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 28 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано незаконним та скасовано наказ директора ДП «Іллічівський морський торговельний порт» від 3 липня 2014 року НОМЕР_1 в частині постійного переміщення ОСОБА_1 електромонтером із ремонту та обслуговування електроустаткування 5-го розряду відділу побуту з оплатою за штатним розкладом та з 32-годинним робочим тижнем.

Додатковим рішенням цього ж суду від 10 листопада 2014 року стягнуто з ДП «Іллічівський морський торговельний порт» в дохід держави судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 32 КЗпП України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 10 березня 2011 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду служби побуту. 19 лютого 2014 року ДП «Іллічівський морський торговельний порт» видано наказ НОМЕР_2, яким з 1 червня 2014 року ліквідовано структурний підрозділ «Служба побуту» та створено структурний підрозділ «Відділ побуту».

Наказом директора ДП «Іллічівський морський торговельний порт» НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року позивача переміщено постійно з 3 липня 2014 року електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду (підрозділ ЖЕС робітники відділу побуту) з оплатою за штатним розписом, з 32-годинним робочим тижнем зі збереженням заробітної плати за попереднім місцем роботи протягом двох тижнів; режим роботи — денний з п’ятиденним робочим тижнем.

ОСОБА_1 було ознайомлено з вищезазначеним наказом, але від підпису про ознайомлення він відмовився, про що 21 липня 2014 року було складено акт.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про його переміщення видано з порушенням трудового законодавства, оскільки фактично без його згоди відбулась зміна істотних умов праці, переміщення ж є законним, якщо воно проводиться в межах трудового договору і не передбачає істотних його змін.

Скасовуючи зазначене рішення та ухвалюючи нове про відмову в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, тому переміщення ОСОБА_1 є мотивованим, зумовлене інтересами виробництва, проведене відповідно до вимог частини другої статті 32 КЗпП України.

Разом з тим, в ухвалі Верховного Суду України від 10 березня 2011 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року, наданих для підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, суди дійшли висновків про те, що з урахуванням вимог статті 21 КЗпП України власник не має права вийти за межі трудового договору, його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору, а тому виходячи зі змісту частини другої статті 32 КЗпП України при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов трудового договору, зокрема щодо спеціальності, кваліфікації, найменування посади, що обумовлені трудовим договором.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 32 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін.

Згідно зі статтею 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

У частині другій статті 32 КЗпП України вказано, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я.

Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним — протизаконне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Установивши, що зазначених вимог закону відповідач не дотримався, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання наказу незаконним та скасував його.

За таких обставин відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360⁴ ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові
від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1178цс15

Згідно зі статтею 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

У частині другій статті 32 КЗпП України вказано, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я.

Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним — протизаконне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Установивши, що зазначених вимог закону відповідач не дотримався, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання наказу незаконним та скасував його.

____________