ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 грудня 2015 р. № 6-837цс15

Про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Сімоненко В.М., суддів — Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, за заявою публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року, встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем, який з березня 2003 року до листопада 2010 року при виплаті заробітної плати не проводив передбаченої чинним законодавством індексації заробітної плати, унаслідок чого були порушені її права на оплату праці. На її звернення до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі — ПАТ «ММК ім. Ілліча») із заявою про виплату заборгованості з індексації заробітної плати відповідач сплатив 889 грн. 42 коп.

ОСОБА_1 просила відновити її права шляхом стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 96 тис. 367 грн. 51 коп., 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 609 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 9 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 84 тис. 864 грн. та 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 26 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 1 тис. 500 грн. з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов’язкових платежів і зборів, при виплаті та 250 грн на відшкодування моральної шкоди. В інший частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення апеляційного суду Донецької області від 26 листопада 2014 року скасовано й залишено в силі рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 9 жовтня 2014 року.

У поданій заяві ПАТ «ММК ім. Ілліча» порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року і залишення в силі рішення апеляційного суду Донецької області від 26 листопада 2014 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), зокрема неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 117 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження своїх доводів ПАТ «ММК ім. Ілліча» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року (6-33391св14), 4 березня 2015 року (6-45537св14) та постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року (6-60цс11), 11 лютого 2015 року (6-223цс14).

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до змісту статті 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 з 28 липня 1980 року до 26 листопада 2010 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча», що підтверджується записами у трудовій книжці.

За вказаний період ОСОБА_1 нараховувалася і виплачувалася заробітна плата, але виплата індексації та компенсації втрати частини заробітної плати проведена підприємством тільки 28 березня 2014 року у розмірі 893 грн. 89 коп. після особистого звернення позивачки до ПАТ «ММК ім. Ілліча».

Позивачка надала суду розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення до моменту отримання індексації, проведений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з яким заборгованість склала 84 тис. 864 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач добровільно виплатив позивачці суму заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації, спір щодо суми заборгованості між сторонами відсутній, а тому позивачу до виплати підлягає повна сума середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 1 тис. 500 грн, апеляційний суд погодився з висновками суду в частині необхідності відшкодувати середній заробіток за час затримки розрахунку, проте з урахуванням наявності спору між сторонами щодо розміру заборгованості із заробітної плати, зменшив розмір такого відшкодування з огляду на принцип співмірності, враховуючи істотність суми порівняно із середнім заробітком.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції, указавши на правильне застосування судом статей 116, 117 КЗпП України.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року (6-33391св14) та 4 березня 2015 року (6-45537св14), на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «ММК ім. Ілліча», касаційний суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, виходив з того, що в разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд. При частковому задоволенні вимог працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку мав право працівник, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року (6-60цс11), 11 лютого 2015 року (6-223цс14) суд виходив з необхідності часткового задоволення вимог про стягнення середнього заробітку з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався за вирішенням спору про стягнення заборгованості, при цьому розмір належних до виплати сум з’ясований був лише під час розгляду справи.

Отже, у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, та у справах, на рішення в яких посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 116, 117 КЗпП України, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день — наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи — по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2014 року (6-33391св14) та 4 березня 2015 року (6-45537св14), наданих як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, та в постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року (6-60цс11), 11 лютого 2015 року (6-223цс14), наданих як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Проте суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, у справі, яка переглядається, не врахував, що в разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, дійшов правильного висновку про те, що за наявності між сторонами спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, з урахуванням принципу співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360⁴ ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року підлягає скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360⁴ ЦПК України із залишенням у силі рішення апеляційного суду Донецької області від 26 листопада 2014 року, що було помилково скасоване судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року скасувати та залишити в силі рішення апеляційного суду Донецької області від 26 листопада 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-837цс15

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Право суду зменшити розмір відшкодування, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

____________