Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

• появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
• відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів,
• відмови від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
• в інших випадках, передбачених законодавством.

В законодавстві відсутнє чітке визначення поняття «відсторонення від роботи», що на практиці призводить до помилок в застосуванні даного положення законодавства.

Під визначенням — «відсторонення працівника від роботи» слід розуміти, один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов’язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов’язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов’язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов’язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи працівника здійснюється роботодавцем з підстав передбачених законодавством з власної ініціативи та/або на вимогу третіх сторін (суду, органів державного нагляду та контролю, та інших уповноважених органів).

Здійснюючи відсторонення від роботи працівника роботодавець зобов’язаний діяти на підставі, у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені законом, неупереджено, дотримуватись принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення:

• правову підставу для відсторонення від посади;
• наслідки відсторонення від посади для інших осіб;
• законодавче встановленні гарантії відстороненого працівника на оплату праці,
• строки відсторонення, які мають відповідати часу, потрібному для усунення причин відсторонення, якщо тільки уповноваженим органом не визначено інший строк відсторонення.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, з викладенням підстав та строків відсторонення, з яким працівник має ознайомитись негайно під розпис, адже таке рішення має істотне значення у реалізації права працівника на працю. Якщо працівника, відстороненого від роботи, не звільнено з роботи відповідно до закону, він має право бути допущеним до роботи після усунення підстав, або закінчення визначеного строку відсторонення, з якими пов’язувалося відсторонення працівника від роботи. Якщо в наказі (розпорядженні) про відсторонення працівника від роботи не визначено строк відсторонення про допуск його до роботи видається наказ (розпорядження).

У випадку відсторонення працівника від роботи з припиненням виплати заробітної плати, допомога по тимчасовій непрацездатності не надається, оскільки статтею 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі, як повна або часткова компенсація заробітної плати, котру вона втрачає внаслідок захворювання, або інших страхових випадків. Водночас, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у випадку не можливості переведення на іншу роботи особи, яка є бактерієносієм, і робота якої пов’язана з обслуговуванням населення, що може призвести до поширення інфекційних хвороб, така особа відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом, з виплатою допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Відповідно до умов статті 82 КЗпП України, статті 9 Закону України «Про відпустки» період відсторонення працівника від роботи не враховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. За період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати сплата страхового внеску на соціальне страхування не здійснюється, і такий період до страхового стажу не зараховується.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством. Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999р № 13, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв’язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).