Обов’язок підприємства зі створення робочих місць для людей з інвалідністю не супроводжується його обов’язком займатися пошуком людей з інвалідністю для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості людей з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача людей з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в результаті перегляду в касаційному порядку справи за позовом обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Міжлікарняна аптека» про стягнення санкції та пені.

Позивач вважаючи, що відповідачем у 2016 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняте робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів проаналізувавши норми законодавства дійшла висновку, що закон не покладає обов’язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників серед людей з інвалідністю.

Судами в даній справі № 817/650/17 встановлено, що відповідач у 2016 році подавав до районного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії)), які містили інформацію про вільні робочі місця для інвалідів за професією «фармацевт», надсилав оголошення до ЗМІ із інформацією про вакантну посаду для працевлаштування інвалідів, а також надавав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма № 10-ПІ) до обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Суд зазначив, що суб’єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

На цій підставі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Деталі рішення можна знайти у Постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17.