Відповідно до статті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов’язує держави не допускати примусової праці.

Статтею 33 Конституції України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.

Статтями 36, 38 КЗпП України передбачено підстави припинення трудового договору. Статтею 40 КЗпП України зазначені випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У будь-якому випадку, не вважається можливим мотивувати відмову у розірванні трудового договору з працівником обов’язковістю відпрацювати три роки.

Додатково повідомляємо, що частина 2 статті 52 Закону України «Про освіту», якою було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов’язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України виключена, у зв’язку із прийняттям Закону «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII.

Закон України «Про вищу освіту» не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання або відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.

Згідно з приписами статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність осіб.

Відповідно до статті 232 КЗпП України безпосередньо у судах розглядаються трудові спори щодо зміни дати і формулювання причини звільнення, оплати за час вимушеного прогулу.

Наталія Карп’юк