Конституція України на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров’я жінок.

Прийом на роботу

Відповідно до статті 184 КЗпП України заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з причин, пов’язаних із вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям — з наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. Відмова в прийнятті на роботу означених категорій жінок можлива, тільки якщо вона є обґрунтованою. У такому разі роботодавець зобов’язаний повідомити їм у письмовій формі причину відмови.

Ч. 3 ст. 26 КЗпП України встановлено заборону встановлювати випробувальний термін при прийнятті на роботу вагітним жінкам, а також одиноким матерям, що мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Умови праці, пільги, гарантії

Ст. 174 КЗпП, ст. 10 Закону України «Про охорону праці» заборонено застосовувати працю жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, окрім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного і побутового обслуговування).

Заборонено залучати жінок до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Міністерство охорони здоров’я України 10 грудня 1993 року видало наказ № 241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:

• підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг;
• підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни — 7 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).

У законодавстві про охорону праці приділяється значна увага наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей.

Таких жінок забороняється залучати до робіт у нічний час, до наднормових робіт і роботи у вихідні дні, а також направляти у відрядження (відповідно до статей 55, 63 і 176 КЗпП України).

Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП).

Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижують норми виробітку, норми обслуговування, або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої, легшої роботи вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням коштом підприємства середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні (відповідно до ч. 2 ст. 178 КЗпП).

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 179 КЗпП, ч. 1 ст. 17 і ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відпустки» вагітним жінкам:

• На підставі медичного висновку жінкам надають оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох або більше дітей і в разі ускладнених пологів — 70) календарних днів після пологів.
  
  
• Тривалість означеної відпустки обчислюється сумарно і складає 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей і в разі ускладнених пологів). Її надають жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Також, за бажанням жінки їй надають відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Підприємства можуть за рахунок власних коштів надавати жінкам частково оплачувану відпустку і відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (ч. 3 і 4 ст. 179 КЗпП, ст. 18 Закону України «Про відпустки»).

Жінок, що мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконувати колишню роботу переводять на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попереднім місцем роботи на строк до досягнення дитиною 3 років. Підставою для такого переведення можуть слугувати як медичний висновок, так і інші об’єктивні дані, що свідчать про неможливість виконання колишньої роботи (згідно з ч. 3 ст. 178 КЗпП України).

При цьому слід врахувати, що тимчасове переведення таких жінок на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, можливе виключно з їх згоди (ч. 3 ст. 33 КЗпП).

Статтею 183 КЗпП України передбачено, що жінкам, які мають дітей віком до півтора року, надають, окрім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Такі перерви потрібно надавати не рідше ніж через 3 години тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюють не менше години.

Варто зазначити також, що на прохання вагітної жінки чи жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда (у тому числі таку, що перебуває під її опікою) або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний установити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП України).

Для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, роботодавець може за свій рахунок установлювати скорочену тривалість робочого часу (ч. 4 ст. 51 КЗпП України).

Статтею 185 КЗпП України передбачено, що у разі потреби роботодавець повинен видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв і будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу. Порядок надання таких пільг і гарантій установлюється колективним договором підприємства.

У випадку якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надають відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, вказаною в медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною 6-річного віку (ч. 6 ст. 179 КЗпП, п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

За бажанням жінки в період її перебування у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома (ч. 8 ст. 179 КЗпП, ч. 4 ст. 18 Закону України «Про відпустки»).

У разі надання жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов’язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на цьому підприємстві в поточному робочому році (ст. 180 КЗпП, ч. 2 ст. 20 Закону України «Про відпустки»).

Жінка перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, жінка, яка має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, одинока мати, що виховує дитину без батька, має право йти в щорічні відпустки за бажанням у слушний для неї час (ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Жінці, яка всиновила новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку, надають відпустку з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) відповідно до ч. 1 ст. 182 КЗпП, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про відпустки».

Жінці, яка всиновила дитину старше трьох років з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківської опіки, надають одноразову оплачувану відпустку у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набуття законної чинності рішенням про всиновлення дитини (ч. 2 ст. 182 КЗпП, ст. 181 Закону України «про відпустки»).

Варто зазначити, що жінка має право на таку відпустку, якщо заява на її надання надійшла не пізніше за 3 місяці з дня набуття законної сили рішенням про всиновлення дитини.

Жінці, яка всиновила дитину (чи одночасно двох і більше дітей), надають відпустку для догляду за такою дитиною до досягнення нею віку 3 (6) років (ч. 3 ст. 182 КЗпП, ст. 18 Закону України «Про відпустки»).

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка всиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не повинна перевищувати 17 календарних днів (ст. 182¹ КЗпП, ст. 19 Закону України «Про відпустки»).

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату за мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох (шести) років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з обов’язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).

Вас може зацікавити Журнал «Довідник кадровика»   Придбати Посібник «Усе про відпустки»   Придбати Посібник «Оформлення та облік відряджень» Придбати

Анна Зла