Відповідно до умов статті 56 КЗпП України за угодою між сторонами трудового договору працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Згідно вимог статті 172 КЗпП України роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, як особі з інвалідністю, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Для цього такий працівник подає заяву про встановлення неповного робочого часу (неповний робочий день або неповний робочий тиждень), а роботодавець видає відповідний наказ.

Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, що має право на встановлення неповної тривалості робочого часу, згідно вимог статті 172 КЗпП України, встановити робочий час тієї тривалості, про яку він просить, з визначенням часу початку та закінчення роботи.

Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи (неповний робочий день), кількості днів роботи протягом тижня (неповний робочий тиждень) чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня.

Оплата праці в умовах неповної тривалості робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому робочому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Чинним законодавством про працю обмежень на встановлення неповної тривалості робочого часу у випадках та в порядку встановленого законодавством, зокрема, для працівників з інвалідністю згідно вимог статті 172 КЗпП України, не передбачено.