Дуже часто не зовсім порядні роботодавці пропонують громадянам «стажування», щоб оцінити їх здібності та навички, після чого ними вирішуватиметься питання про оформлення трудових відносин з працівником.

Відносно такої позиції роботодавця слід зауважити, що чинне законодавство не містить поняття «стажування» при працевлаштуванні роботодавцем працівника.

Нагадаємо, що відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Крім того працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення до територіального органу ДФС про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається із змісту ст. 26 КЗпП України умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття цього працівника на роботу.

При цьому випробування може бути обумовлене угодою сторін при укладенні трудового договору з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.

В період випробування на таких працівників поширюється всі вимоги законодавства про працю.

Але слід зазначити, що є певні категорії громадян, відносно яких випробування не може бути встановлено. Зокрема, випробування не встановлюється при прийнятті на роботу:

• осіб, які не досягли вісімнадцяти років;
• молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;
• молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;
• осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;
• інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;
• осіб, обраних на посаду;
• переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади;
• осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи;
• вагітних жінок;
• одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
• осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців;
• осіб на тимчасові та сезонні роботи;
• внутрішньо переміщених осіб.

Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Окрім цього, чинним законодавством передбачені і строки випробування. Так, строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, — шести місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Але слід пам’ятати, що до строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини.

Водночас, кожен працівник має знати, що коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні.

Як ми бачимо, випробування може встановлюватись працівнику при прийняті на роботу на певний строк з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, але оплата такої роботи йому здійснюється в порядку та строки, передбачені чинним законодавством. Тобто, встановлення працівнику випробування на безоплатній основі законодавством України не передбачено.

Що стосується стажування, то чинне законодавство говорить про можливість його застосування лише відносно студентів або осіб, які мають статус безробітних.

При цьому, безоплатне стажування взагалі не передбачено законом.

Так, з метою розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності молоді, статтею 29 Закону України «Про зайнятість населення» надається можливість студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час.

Договором про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях підприємство разом із стажистом визначає зміст індивідуальної програми та форму стажування за здобутою спеціальністю (кваліфікацією) або професією (кваліфікаційним рівнем) та перелік робіт.

Строк стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів не може перевищувати шести місяців.

У разі коли в період стажування студент (учень) виконує професійні роботи, підприємство, організація, установа за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату йому заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.

Типова форма договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 № 20.

Іншим випадком, коли чинним законодавством передбачається можливість стажування особи, є випадок професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних. Так, відповідно до Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженого наказом Мінсоцполітики України, МОН України від 31.05.2013 № 318/655, стажування — це підвищення кваліфікації безробітного з метою набуття практичних умінь і навичок для виконання професійних обов’язків за професією або на посаді, на яку претендує безробітний у роботодавця.

Відповідно, громадяни, які мають офіційний статус безробітного, можуть проходити стажування — професійне навчання працівників на виробництві, чи іншому підприємстві, організації незалежно від форми власності. Стажування безробітних здійснюється на замовлення роботодавців за індивідуальною програмою, що затверджується роботодавцем і погоджується центром зайнятості. Строк підвищення кваліфікації безробітних шляхом стажування на курсах цільового призначення установлюється з урахуванням мети і складності навчання від 20 до 500 годин. Для цього укладається тристороння угода між центром зайнятості населення, підприємством і — безробітним. Після завершення стажування безробітних у роботодавця — замовника кадрів безробітні отримують довідку. По закінченні стажування роботодавець — замовник кадрів, який має право брати участь у визначенні змісту стажування безробітних і зобов’язаний протягом 30 календарних днів з дня завершення навчання працевлаштувати безробітних.

У всіх інших випадках — роботодавець зобов’язаний оформити працівника на роботу відповідно до вимог статті 24 КЗпП України.

Хотілось б додати, що виконання працівником роботи на умовах «стажування» свідчить про порушення роботодавцем вимог чинного законодавства і дає підстави працівнику вимагати належного оформлення трудових відносин.