Трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичної особою, за якою працівник зобов’язуються виконувати роботу, визначеною цією угодою згідно з внутрішнім трудовим розпорядком, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізовувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір вважається укладеним тоді, коли працівник був фактично допущений до роботи.

Водночас в окремих випадках робота може виконуватися не на підставі трудового договору, а з інших юридичних підстав. Зокрема, можливе виконання роботи на підставі цивільно-правового договору.

Відрізнити трудовий договір від договору цивільно-правового характеру за соціально-економічним змістом важко, хоча основний критерій відмінності зрозумілий: цивільно-правовий договір укладається заради досягнення результатів праці, а трудовий — регулює сам процес праці.

Схема розмежування цивільно-правових і трудових договорів за критерієм їх предмета (об’єкта) така: якщо фізична особа взяла на себе обов’язок виконати роботу і передати замовникові результат роботи — це договір підряду або інший цивільно-правовий договір. Якщо фізична особа взяла на себе зобов’язання створити твір науки, літератури, мистецтва і передати його замовнику — це теж цивільно-правовий договір.

Якщо ж громадянин виконує роботи під керівництвом іншої сторони, що прийняла на себе обов’язок організовувати працю, одержала право давати вказівки щодо послідовності проведення робіт — це трудовий договір. При укладанні трудового договору працівник підлягає внутрішньому трудовому розпорядку роботодавця, про прийняття його на роботу видається наказ, працівник має право на одержання допомоги з соціального страхування тощо.

Трудовий договір як підстава трудових правовідносин набув загального поширення. Відповідно до ст. 2 КЗпП України він укладається при прийнятті на роботу на підприємстві, в установі, організації. Трудовий договір вважається також підставою для трудових правовідносин, в яких перебувають державні службовці. Зміст Закону України «Про державну службу» дає змогу стверджувати, що законодавство про працю поширюється навіть на вищих посадових осіб, починаючи від Президента України і Голови Верховної Ради України.

Працівник як сторона трудового договору — це завжди фізична особа, тому зазначення в ст. 3 КЗпП України на те, що особливості регулювання праці членів кооперативних об’єднань визначаються відповідним спеціальним законодавством, не може застосовуватися, тому що це правило не має предмета правового регулювання. У кооперативні об’єднання можуть входити лише кооперативи (ст. 30 Закону України «Про кооперацію», ст. 26 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію») і споживчі товариства, їх спілки (ст. 8 Закону України «Про споживчу кооперацію»). Оскільки громадяни не можуть бути членами кооперативних об’єднань, не існує такого явища як праця членів названих об’єднань.

Видання для кадровиків

Андрій Соломко