Звільнення з роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ й організацій провадиться, зокрема, у разі прийняття працівника, який не є сумісником (пункт 8 Положення № 43). Норми цього пункту поширюються лише на працівників державних підприємств, установ і організацій.

Припинення трудового договору з сумісником у цьому випадку провадиться на підставі статті 7 КЗпП, що й відображається у відповідному наказі (розпорядженні) роботодавця.

При цьому законодавством не встановлено обов’язку попереджати сумісника про наступне звільнення, а також необхідності подання працівником заяви на звільнення.

Виходячи зі змісту ст. 43¹ КЗпП звільнення з суміщуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, є розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 40 КЗпП, зокрема, встановлено, що звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці не допускається.

Режим робочого часу працівника встановлюється за угодою між ним і власником або уповноваженим ним органом.

Разом з тим враховуючи, що працівники державних підприємств, установ, організацій мають право працювати на умовах сумісництва не більше чотирьох годин на день (тобто не більше ніж на 0,5 ставки), прийняття на цю роботу працівника, який не є сумісником, передбачає виконання роботи на умовах неповного робочого часу (тобто не більше ніж на 0,5 ставки).

В іншому випадку (тобто у випадку виконання роботи більше ніж чотири години на день) роботодавцю слід вносити зміни до штатного розпису.

Норм щодо звільнення з роботи за сумісництвом працівника підприємств, установ, організацій інших форм власності у зв’язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником, законодавство не містить.

Видання для кадровиків