ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 лютого 2015 р. № 6-234цс14

Про стягнення недоплаченої заробітної плати за час відпусток, компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Євраз Суха Балка» про стягнення недоплаченої заробітної плати за час відпусток, компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, встановили:

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у період з 6 серпня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 він працював на різних посадах в публічному акціонерному товаристві «Євраз Суха Балка» (далі — ПАТ «Євраз Суха Балка»), за час його роботи на підприємстві неодноразово підвищувалися тарифні ставки і посадові оклади, однак нарахування відповідачем середньої заробітної плати за час відпустки проводилося із порушенням законодавства.

ОСОБА_1 просив суд стягнути із ПАТ «Євраз Суха Балка» на його користь недоплачені за час його відпусток за період з 6 серпня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1639 грн. 90 коп., а також стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи станом на день звільнення в розмірі 5226 грн. 80 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, постановлено стягнути з ПАТ «Євраз Суха Балка» на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за час відпусток в сумі 639 грн. 90 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення недоплаченої суми заробітної плати за час відпусток скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2013 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі — Порядок), статті 60 Закону України «Про акціонерні товариства».

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року, від 26 березня 2014 року, від 23 квітня 2014 року, від 18 червня 2014 року, від 25 червня 2014 року та від 2 липня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 у період із 6 серпня 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 працював на різних посадах у

ПАТ «Євраз Суха Балка». У цей період неодноразово підвищувались тарифні ставки і посадові оклади працівникам підприємства, проте зазначені підвищення не враховувались при обчисленні середнього заробітку при наданні відпусток працівникам.

Протоколом засідання наглядової ради ПАТ «Євраз Суха Балка» від 3 лютого 2012 року вирішено надати згоду генеральному директору на проведення перерахунку та виплату заробітної плати за час відпусток працюючим та колишнім працівникам підприємства за період з 1 січня 1995 року.

Спільною постановою генерального директора та профспілкових комітетів ПАТ «Євраз Суха Балка» від 6 лютого 2012 року НОМЕР_1 було визнано порушення пункту 10 Порядку при розрахунку заробітної плати за період відпусток працівникам ПАТ «Євраз Суха Балка» в період з 1 січня 1995 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 й постановлено провести перерахунок заробітної плати колишнім працівникам підприємства за вказаний період із застосуванням формули: корегуючий коефіцієнт = 1 + розмір підвищення тарифних ставок та посадових окладів (у частках одиниці) х 0,71.

Наказом генерального директора ПАТ «Євраз Суха Балка» НОМЕР_2 від 16 лютого 2012 року на виконання вищезазначеної спільної постанови проведено розрахунок сум недоплаченої заробітної плати за час відпусток і визначено порядок їх виплати.

У березні 2012 року ОСОБА_1 нарахована недоплачена заробітна плата за час відпусток у сумі 5076 грн. 04 коп., за відрахуванням податку йому було виплачено 4314 грн. 67 коп.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 у частині стягнення недоплаченої заробітної плати за час відпусток, суд першої інстанції виходив із того, що спільна постанова генерального директора та профспілкових комітетів має лише погоджувальний характер і не є рішенням уповноваженого органу відповідача, а тому ПАТ «Євраз Суха Балка», у порушення пунктів 2, 10 Порядку неправомірно зменшило коефіцієнт коригування тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, що спричинило недоплату позивачу заробітної плати за час відпусток.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення недоплаченої суми заробітної плати за час відпусток й ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що спільна постанова генерального директора та профспілкових комітетів прийнята за згодою роботодавця та профспілок у межах їх компетенції, вона не суперечить законодавству, є чинною, а відтак зменшення коефіцієнта коригування тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві відповідає вимогам закону.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановлених у справах за позовами до ПАТ «Євраз Суха Балка» про стягнення недоплаченої заробітної плати за час відпусток, суд касаційної інстанції виходив із того, що відсутні докази про те, що виконавчим органом — генеральним директором, у межах своїх повноважень, на підставі статуту підприємства, приймалось відповідне рішення у вигляді акта щодо зменшення коефіцієнта при розрахунку оплати праці у період відпусток працівників. Крім того, спільна постанова носить погоджувальний характер із профспілковими комітетами і не є належним рішенням уповноваженого органу ПАТ «Євраз Суха Балка».

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 58–60 Закону України «Про акціонерні товариства» і пункту 10 Порядку, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про відпустки» порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення; на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Відповідно до статті 58 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» управління поточною діяльністю акціонерного товариства здійснює виконавчий орган товариства. До його компетенції належить вирішення всіх питань, пов’язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Згідно частини другої статті 60 вищезазначеного Закону особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, вправі без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, в тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей, таке рішення приймається виконавчим органом підприємства, відповідно до повноважень, встановлених його статутом.

Висновок суду першої інстанції про те, що спільна постанова генерального директора та профспілкових комітетів акціонерного товариства носить виключно погоджувальний характер і не є рішенням уповноваженого органу відповідача, не ґрунтується на законі.

Спільна постанова прийнята на виконання рішення наглядової ради ПАТ «Євраз Суха Балка», вона не була предметом оскарження, є чинною і обов’язковою для виконання на підприємстві.

Таким чином у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що чинним законодавством передбачено право підприємства визначати розмір коефіцієнта коригування для встановлення середньої заробітної плати за час відпусток при підвищенні тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, а тому відповідач, як госпрозрахункове підприємство, з урахуванням фінансових можливостей правомірно здійснив таке коригування.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановили:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.