ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 січня 2015 р. № 6-195цс14

Про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А.Г., суддів — Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Текнос» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Текнос» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року, встановила:

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Текнос» (далі — ТОВ «Текнос») про стягнення заборгованості із заробітної плати, 3% річних за прострочення виконання зобов’язання, визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги й остаточно просив стягнути на його користь заборгованість із заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодувати моральну шкоду.

Зазначав, що 12 липня 2010 року між ним і ТОВ «Текнос» було укладено безстроковий трудовий договір НОМЕР_1, за умовами якого він щомісяця одержує заробітну плату, що на момент підписання договору становить еквівалент у національній валюті (гривні) у розмірі 1500 Євро, що перераховуєься в національній валюті України за комерційним курсом банку, який обслуговує компанію. Розмір заробітної плати не може бути зменшений без додатково укладених сторонами письмових угод до договору. Починаючи з квітня 2012 року, відповідач систематично не виконує обов’язків за договором, не доплачує щомісяця 450 Євро, у зв’язку із чим утворилась заборгованість із заробітної плати, яка складає 4500 Євро, що становить 48330 грн.

На підставі статей 116, 117 та 237¹ Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги — стягнути з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати в сумі 48 330 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 10 тис. грн. моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Текнос» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 4500 Євро, що за комерційним курсом банку, який обслуговує компанію, становить 48 330 грн., і 173 184 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року ТОВ «Текнос» порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), — неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 32 та 117 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі — Порядок).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ТОВ «Текнос» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 травня 2011 року, від 15 лютого 2012 року, від 19 березня 2014 року й від 11 червня 2014 року та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року.

ТОВ «Текнос» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Текнос» ОСОБА_2, ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

На підставі статті 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що наказом ТОВ «Текнос» від 12 липня 2010 року НОМЕР_2 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду торгового представника з 12 липня 2010 року з місячним окладом згідно з трудовим договором та штатним розкладом. Того самого дня між ОСОБА_1 та ТОВ «Текнос» було укладено безстроковий трудовий договір НОМЕР_1.

Пунктом 2.1.1 трудового договору НОМЕР_1 роботодавець зобов’язався виплачувати працівнику заробітну плату згідно з умовами, зазначеними в цьому договорі та додатках до нього.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 трудового договору НОМЕР_1 працівник одержує заробітну плату згідно зі штатним розписом, що на момент підписання цього договору становить еквівалент у національній валюті (гривні) місячної брутто зарплати у сумі, еквівалентній 1500 Євро, на постійній основі, що перераховується за комерційним курсом банку, який обслуговує компанію. Розмір заробітної плати не може бути зменшеним без додатково укладених сторонами письмових угод до договору.

Судом також установлено, що відповідач у порушення зазначених умов трудового договору не виплачував позивачу щомісяця по 450 Євро заробітної плати, у зв’язку із чим утворилась заборгованість, що складає 48330 грн. за комерційним курсом банку, який обслуговує компанію. Наказом ТОВ «Текнос» від 28 лютого 2013 року НОМЕР_3 на підставі наказу від 20 грудня 2012 року НОМЕР_4 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 1 березня 2013 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що факт наявності заборгованості із заробітної плати та невиплати ОСОБА_1 з вини відповідача всіх сум, належних останньому при звільненні, доведено, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно виходити з періоду затримки розрахунку при звільненні за календарні дні з урахуванням даних щодо середнього заробітку за минулі періоди.

Разом із тим в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ТОВ «Текнос», судом, на відміну від справи, яка переглядається, зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та на підставі принципу співмірності. Крім того, суди дійшли висновків про обчислення нарахування виплат виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Разом із тим зміст ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 32 КЗпП України посилалося ТОВ «Текнос», її порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не свідчить про те, що суди під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних відносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені в повному обсязі, то й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду не було.

Проте судом першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, під час проведення розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні використано формулу, за якою обраховано період затримки за календарні дні з використанням даних про середній заробіток позивача за минулі періоди.

При цьому поза увагою суду залишилось те, що здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року та від 11 червня 2014 року.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Текнос» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку на засадах співмірності тільки в разі одночасного вирішення вимог про стягнення належних при звільненні сум за умови часткового задоволення цих вимог.

Оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені в повному обсязі, то й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду не було.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата.

____________