ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 21 січня 2015 р. № 6-203цс14

Про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів — Григор’євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року, встановила:

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» (далі — ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот») про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Зазначав, що рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року його було поновлено на роботі в ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» і стягнуто з товариства на його користь 71336 грн. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року змінено: скасовано рішення в частині стягнення 71336 грн. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» на користь ОСОБА_1 86895 грн. 54 коп. за період з 17 липня 2008 року до 29 червня 2011 року; у решті — судове рішення залишено без змін.

Посилаючись на те, що рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року було виконано лише 16 лютого 2012 року, просив визнати його таким, що перебував у період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року у вимушеному прогулі у зв’язку із затримкою виконання судового рішення в частині поновлення його на роботі в ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот», і стягнути на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) 25087 грн. 32 коп. середньої заробітної плати за час затримки виконання зазначеного рішення суду.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано ОСОБА_1 таким, що в період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року перебував у вимушеному прогулі у зв’язку із затримкою виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот»; стягнуто з ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» на користь ОСОБА_1 26673 грн. 39 коп. середньої заробітної плати за час затримки виконання вказаного судового рішення; стягнуто з ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» у дохід держави 266 грн. 73 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 11 листопада 2013 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року змінено в частині стягнення з ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року: зменшено суму середньої заробітної плати, що підлягає стягненню, до 15616 грн. 80 коп.; зменшено суму судового збору, що підлягає стягненню, до 156 грн. 17 коп.; у решті — рішення суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Луганської області від 11 листопада 2013 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі — Порядок обчислення середньої заробітної плати), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 червня 2009 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2014 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд судового рішення; цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року було поновлено ОСОБА_1 на роботі в ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» і стягнуто з товариства 71336 грн. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі було допущено до негайного виконання.

Зазначене судове рішення було змінено рішенням апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року в частині розміру стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Виконавчий лист на підставі рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року ОСОБА_1 отримав 20 січня 2012 року. 8 лютого 2012 року він подав до державної виконавчої служби заяву про примусове виконання судового рішення.

13 лютого 2012 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.

15 лютого 2012 року ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» видало наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що в період з 17 липня 2008 року до 29 червня 2011 року ПАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» дванадцять разів підвищувало розмір тарифних ставок і посадових окладів, та, застосувавши норми пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, дійшов висновку про те, що при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітну плату позивача необхідно коригувати на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення в частині поновлення на роботі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що підстави для коригування встановленого судом середньоденного заробітку позивача під час розрахунку середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення в частині поновлення на роботі відсутні.

Разом із тим в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 червня 2009 року, яка надана заявником як приклад, міститься висновок про те, що при визначенні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно враховувати положення пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати щодо застосування коефіцієнта підвищення заробітної плати на підприємстві.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

За змістом пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Таким чином, у справі, яка переглядається, з урахуванням тієї обставини, що за період від часу звільнення позивача до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 червня 2009 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати в подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для його скасування.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360 ⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-203цс14

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Ураховуючи, що у справі, яка переглядається, за період від часу звільнення позивача до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.