Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП України, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку.

Це узгоджується також із ст. 56 КЗпП України, оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи на умовах неповного робочого часу.

В ч. 3 цієї статті передбачено, що при роботі на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Статтею 217 КЗпП України зазначено, що на час додаткової навчальної відпустки за основним місцем роботи працівника зберігається середня заробітна плата.

Суміснику навчальну відпустку не оплачують, а за місцем роботи за сумісництвом на її період надають на розсуд самого працівника або відпустку без збереження заробітної плати, або щорічну оплачувану відпустку.

Наталія Карп’юк