ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 6 березня 2014 р. № К/9991/73036/12

Про визнання недійсним рішення про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі — Пасічник С.С., Кочана В.М., Олексієнка М.М., провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання недійсним рішення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року, встановила:

В листопаді 2011 року Державне підприємство «Макіїввугілля» звернулось до суду з позовом до Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в якому просило визнати частково недійсним рішення № 252 від 27.10.2011 р. на суму 6561,45 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 04.10.2010 р. по 11.11.2011 р. Відділенням Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було проведено перевірку Відокремленого підрозділу «Ордена Трудового Червоного Прапора Шахтоуправління ім. В. І. Леніна» Державного підприємства «Макіїввугілля» з питань дотримання порядку використання страхових коштів Фонду, призначених для виплати допомоги застрахованим особам за період з 01.10.2010 р. по 01.09.2011 р.

За результатами перевірки складено акт № 485 від 11 жовтня 2011 року, яким встановлено низку порушень ст. 48, ч. 2 ст. 35, ч. 2 ст. 53 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням», а саме — нарахування допомоги за невірно підраховані години тимчасової непрацездатності, які підлягають оплаті за індивідуальним графіком роботи працівників за 2010 рік по 7 листкам непрацездатності на суму 824,82 грн. та за 2011 рік по 23 листкам непрацездатності на суму 3549,48 грн.

27 жовтня 2011 року відповідачем на підставі вказаного акту перевірки було прийнято рішення № 252 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, яким застосовано штрафні санкції на загальну суму 12020,73 грн., у тому числі: сума неправомірно витрачених страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг за період до 01.01.2011 р. в розмірі 1135,70 грн.; сума неправомірно витрачених страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг за період після 01.01.2011 р. в розмірі 3623,12 грн.; штрафні санкції у розмірі 50% за період до 01.01.2011 р. в розмірі 5450,35 грн.; штрафні санкції у розмірі 50% за період після 01.01.2011 р. в розмірі 1811,56 грн.

У додатку 9 та 10 до акта перевірки ВП «Ордена Трудового Червоного Прапора Шахтоуправління ім. В. І. Леніна» ДП «Макіїввугілля» зазначено, що Фондом зайво нарахована допомога за 2010–2011 роки особам згідно з переліком.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі — Закон № 2240) визначені основні правові засади, економічний механізм та організаційна структура загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Дія цього Закону поширюється на осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, та осіб, що забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності.

За приписами ч. 2 ст. 3 Закону № 2240 завданнями страхування від нещасного випадку є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, смерті громадянина або члена його сім’ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2240 право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону № 2240 джерелами формування коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 2240 кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, спрямовуються на виплату застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, на поховання.

Статтею 34 Закону № 2240 визначені види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, одним з видів матеріального забезпечення яка надається є допомога по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону № 2240 допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві.

За змістом же частини 2 цієї ж статті допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством; оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, як правильно вказали суди на підставі аналізу наведених норм, завданням соціального страхування є компенсація втрат заробітної плати застрахованої особи у випадку тимчасової непрацездатності й при цьому законом встановлено, що лише оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, решта ж днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів Фонду.

За приписами ч. 1 ст. 51 Закону № 2240 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи.

Порядок, умови видачі та продовження листків непрацездатності визначено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 р. № 455 (далі — Інструкція), згідно з п. 2.1 якої листок непрацездатності у разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності, до відновлення працездатності або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).

Спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 р. № 532/274/136-ос/1406, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2004 р. № 1456/10053, затверджено Інструкцію про порядок заповнення листка непрацездатності, відповідно до пунктів 3.12 та 3.13 якої визначений порядок заповнення листка непрацездатності та встановлено, зокрема, що в графі «Стати до роботи» вказують словами число і місяць, коли приступити до роботи; посаду, прізвище лікаря, що засвідчується його підписом та печаткою закладу охорони здоров’я «Для листків непрацездатності», а у разі продовження тимчасової непрацездатності підкреслюється «Продовжує хворіти» та зазначається номер нового ЛН.

Проте, як правильно вказали суди, у вказаній Інструкції не враховані індивідуальні особливості праці окремих працівників та режим роботи підприємств.

Так, за приписами статті 57 Кодексу законів про працю України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Відповідно ж до ст. 58 зазначеного Кодексу при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку; перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

З наведеного можна зробити висновок, що працівник зобов’язаний після відновлення працездатності приступити до роботи у час початку відповідної зміни (у разі якщо на підприємстві існує змінний режим роботи) або у час початку роботи підприємства (установи) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; обов’язок же працівника приступити до роботи об 00:00 годині доби, на яку припадає відновлення працездатності, або у вихідний день чинним законодавством не передбачений.

Додатком «А» до Правил внутрішнього трудового розкладу підприємства, які затверджені колективним договором ВП «Шахта ім. В. І. Леніна» на 2008–2012 роки, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом, реєстраційний № 811 від 20.01.2009 р., передбачено тривалість робочого часу підземних працівників у кількості 30 годин на тиждень з 4-х змінним режимом роботи на добу для працівників на підземних роботах з наступним розкладом та тривалістю: 1 зміна з 8 до 14 години, 2 зміна з 14 до 20 години, 3 зміна з 20 до 2 годині, 4 зміна з 2 до 8 години.

На вугільних підприємства «робоча» зміна починається не з 00 годин як календарна, а о 08 годині ранку (з першої зміни), таким чином, підземні робочі в третю зміну часткового працюють у календарній добі, наступній за днем виходу на роботу.

Вихід на роботу в середині зміни законодавством не передбачено, до того ж це суперечить чинній нарядній системі, оскільки працівник перед початком зміни повинен отримати наряд на виконання робіт та інструктаж щодо отримання техніки безпеки на робочому місці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (далі — Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід) для розрахунку страхових виплат (крім страхування на випадок безробіття) та оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, є період роботи за останнім основним місцем роботи (зайняття підприємницькою діяльністю) перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески.

Згідно з пунктом 20 Порядку сума страхових виплат застрахованій особі та оплати за перших п’ять днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця розраховується шляхом множення суми годинної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньогодинної заробітної плати залежно від страхового стажу на кількість годин, які підлягають оплаті за графіком роботи підприємства, установи, організації (структурного підрозділу підприємства, установи, організації або за індивідуальним графіком роботи).

З наведеного вбачається, що законодавством обумовлено лише те, що перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів підприємства, установи, організації, а за рахунок коштів Фонду оплачується решта днів тимчасової непрацездатності й поділ зміни на частини для оплати листків непрацездатності застрахованої особи в залежності від графіку виходу працівника на роботу, у т. ч. у випадках багатозмінного режиму роботи вказаним Порядком не передбачено.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 220¹ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Здійснивши касаційний перегляд справи, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 220, 220¹, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 04.09.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 р. залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.