Враховуючи специфіку здоров’я та суспільного становища жінки, законодавство визначає основні моменти щодо певних обмежень використання жіночої праці, пільг при вагітності і вихованні дітей.

Відповідно до ст. 174 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) забороняється застосування праці жінок на важких роботах та на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці, перелік таких робіт затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я.

Забороняється залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я.

Передбачено:

• ст. 175 КЗпП встановлює обмеження праці жінок на роботах у нічний час: залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід, обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї;
  
  
• відповідно до ст. 176 КЗпП не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;
  
  
• відповідно до ст. 177 КЗпП жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди;
  
  
• вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою; до вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації (ст. 178 КЗпП);
  
  
• забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку (ст. 184 КЗпП).

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179 КЗпП), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору (ст. 184 КЗпП).

Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу (ст. 185 КЗпП).

На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок (ст. 186 КЗпП).

За угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватися як при прийомі на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. В цьому випадку потрібна згода обох сторін трудового договору.

На прохання вагітної жінки, жінки, що має дитину у віці до 14 років (зокрема що знаходиться під її опікою) або що здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, адміністрація зобов’язана встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП).

Про роботу на умовах неповного робочого часу адміністрація видає наказ (розпорядження), в якому указується термін роботи, тривалість робочого часу і його розпорядок протягом робочого дня, тижня, необхідність навчання, перекваліфікації і інші умови. Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як без обмеження терміном, так і на будь-якій, зручної робочий термін: до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року і т. п.

Режими праці і відпочинку жінок, що мають дітей і що працюють неповний робочий час, встановлюються адміністрацією за узгодженням з профспілковим комітетом і з урахуванням побажань жінки.

Ці режими можуть передбачати: скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість годин у всі дні робочого тижня (скорочений робочий день); скорочення кількості робочих днів в тиждень(скорочений робочий тиждень) і поєднання скорочення робочого дня із скороченням робочого тижня.

Робота на умовах неповного робочого часу не обмежує тривалості щорічної відпустки, начислення трудового стажу і інших трудових прав.

Олександр Марчук