Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується зокрема наданням оплачуваної щорічної відпустки. Щорічна відпустка найтриваліший вид часу відпочинку працівника.

Під поняттям «відпустка» розуміється час тимчасового оплачувального або безоплатного увільнення роботодавцем працівника від виконання трудових обов’язків протягом встановленого законом або угодою сторін кількості календарних днів з обов’язковим збереженням на цей період робочого місця.

Згідно вимог статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати в установлених законом випадках.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Законодавством встановлено щорічні додаткові відпустки.

До щорічних додаткових відпусток належать відпустки пов’язані з умовами виконання роботи працівником: на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або які виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я.

Законодавством встановлено обмеження тривалості щорічної основної та додаткових відпусток працівників. Таке обмеження спрямоване на забезпечення збалансованості інтересів сторін трудового договору у застосуванні робочого часу і часу відпочинку.

Відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про відпустки» загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.

До переліку щорічних додаткових відпусток, на які поширюється зазначене обмеження, відносяться: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці, за ненормований робочий день, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (додаткові відпуски посадових осіб органів місцевого самоврядування, державних службовців, за безперервну роботу окремих категорій медпрацівників, та інші).

Встановлене обмеження не поширюється на інші види відпусток: додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; творча відпустка; відпустка для підготовки та участі в змаганнях; соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відпустка у зв’язку з усиновленням дитини, додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — інваліда з дитинства підгрупи А I групи; відпустки без збереження заробітної плати.

Не застосовується обмеження до відпусток, які передбачені законодавством, і за умовами надаються працівникам, як пільга за наявність відповідного соціального статусу. Зокрема, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, мають право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати — 14 робочих днів (16 календарних днів) на рік.

Законодавче встановлене обмеження тривалості щорічних основної та додаткових відпусток встановлює обмеження для визначення загальної тривалості щорічної відпустки працівнику за робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. У випадку надання щорічної відпустки працівнику в межах максимальної її тривалості за декілька відпрацьованих робочих років підряд вказане обмеження не застосовується.

Особи винні в порушенні законодавства про відпустки несуть відповідальність згідно з законодавством.