ДЕРЖАВНА ІНСПЕКЦІЯ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

РОЗ’ЯСНЕННЯ

від 17 червня 2014 р.

Щодо поновлення на роботі працівників, які були звільнені у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації

У зв’язку із набранням чинності 08.06.2014 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 № 1275-VII (далі — Закон № 1275) Державна інспекція України з питань праці роз’яснює.

Статтею 40 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу у зв’язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв’язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (стаття 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).

Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014 та від 06.05.2014 № 454/2014, затвердженими Законами України від 17.03.2014 № 1126-VII та від 06.05.2014 № 1240-VII, оголошена та проводиться часткова мобілізація.

8 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 № 1275-VII (далі — Закон № 1275), опублікований в газеті «Голос України» від 07.06.2014 № 109.

Зазначеним Законом № 1275 внесені зміни до ряду діючих законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Податкового кодексу України, Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» тощо.

Крім того, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1275 поширено дію частин другої і третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України в редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Статтею 119 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) зі змінами, внесеними Законом № 1275, передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв’язку з мобілізацією, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не нараховується єдиний внесок.

Зазначені гарантії розповсюджуються на всіх працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, та на працівників, які вступили на військову службу під час мобілізації за особистим бажанням.

Підставою для надання зазначених гарантій працівникові є повістка військового комісаріату про призов працівника на військову службу.

Таким чином, всі працівники, які були звільнені з роботи на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв’язку із призовом на військову службу під час мобілізації, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв’язку із набуттям чинності Законом № 1275. Поновлення на роботі здійснюється шляхом скасування наказу про звільнення, внесення відповідного запису до трудової книжки (за її наявності на підприємстві, в установі, організації) та особової справи (особової картки) працівника. Про факт скасування наказу про звільнення роботодавець зобов’язаний повідомити працівника шляхом направлення йому за місцем реєстрації (фактичного проживання) листа із долученням копії наказу.

Починаючи з дати звільнення працівнику також має бути нарахована середня заробітна плата без нарахування податків та єдиного соціального внеску.

Розрахунок середньої заробітної плати для оплати часу перебування на зборах здійснюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують виклику на збори. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, тобто якщо працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Якщо при звільненні працівникові була нарахована і виплачена компенсація за невикористану відпустку, необхідно провести відповідний перерахунок, оскільки трудові відносини тривають, а виплата компенсації за всі дні невикористаної відпустки можлива виключно у випадку звільнення працівника (стаття 83 КЗпП України). Аналогічній перерахунок проводиться і в разі якщо умовами колективного договору передбачена виплата вихідної допомоги і така допомога була нарахована і виплачена працівнику при звільненні на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Оскільки у законодавстві відсутня норма щодо строків виплати заробітної плати у разі збереження її середньомісячного розміру, слід користуватися загальними нормами законодавства. Строки виплати заробітної плати встановлені статтею 115 КЗпП України, а саме регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відмова роботодавця від скасування наказу про звільнення працівника у зв’язку із призовом на військову службу під час мобілізації та/або невиплата середньої заробітної плати є порушенням законодавства про працю і тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством (кримінальну, адміністративну та дисциплінарну).

Кримінальна відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи встановлена статтею 172 Кримінального кодексу України. Відповідно до зазначеної статті незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 850 гривень) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про працю, в тому числі безпідставне звільнення працівника з роботи, встановлена частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510–1700 гривень).

Відповідно до статті 147 КЗпП України до працівників, в тому числі керівника підприємства, установи, організації, може бути застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді догани або звільнення (відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України, пункту 1 статті 41 КЗпП України або пункту 8 статті 36 КЗпП України).

У разі надходження звернень працівників, звільнених на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України під час мобілізації, територіальні державні інспекції з питань праці мають провести позапланову перевірку і у разі виявлення порушень вжити заходів в межах повноважень щодо усунення порушень та притягнення до відповідальності винних посадових осіб.

В той же час, звертаємо увагу на те, що внесення припису про поновлення працівника на роботі виходить за межі повноважень посадових осіб Держпраці України та її територіальних органів.

З метою сприяння у поновленні працівника на роботі та забезпеченні дотримання вимог законодавства про працю територіальним державним інспекціям з питань праці доручено використовувати повний набір повноважень державних інспекторів з питань праці (складання адміністративних протоколів, направлення матеріалів до правоохоронних органів, направлення листів до власників або керівників про застосування дисциплінарних стягнень, повідомлення про факти порушень органів прокуратури тощо).

____________