Чи можливо прийняття на роботу бухгалтера за договором цивільно-правового характеру?

Особисті немайнові й майнові відносини (цивільні відносини) відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) регулюються цивільним законодавством. Згідно зі ст. 4 ЦКУ основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Виконання роботи за винагороду однією особою на користь іншої особи в цивільному законодавстві традиційно вважається договором підряду, механізм оформлення, виконання та розірвання якого обумовлено статтями глави 61 ЦКУ. Крім того, можуть укладатися й інші види цивільних договорів, наприклад, договір про надання послуг, визначений статтями глави 63 ЦКУ.

Цивільно-правові договори укладаються про виконання певної роботи, яку працівник виконує самостійно, і вичерпуються виконаною роботою (послугою, продукцією), тож цивільно-правовий договір розрахований на однократне застосування.

Предметом договору підряду є конкретний результат праці підрядника, що набуває тієї або іншої матеріальної форми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін договору та здається в придатному для виміру та оцінювання стані. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За договором про надання послуг виконавець зобов’язується вчинити певні дії або здійснити певну діяльність, які в основному не мають матеріального виразу, і користь від них реалізується виконавцем і споживається замовником, як правило, у процесі цих дій або діяльності.

Основні ознаки цивільно-правового договору (угоди):

• суб’єктами правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;
• предмет договору — результат виконання робіт;
• правила внутрішнього трудового розпорядку не поширюються на виконавця робіт за договором;
• відносини між сторонами наказами не регулюються;
• учасник угоди сам регулює процес виконання роботи;
• оплата праці здійснюється на підставі акта виконаних робіт;
• правові відносини регулюються нормами цивільного права.

Предметом цивільного договору про працю виступає матеріалізований результат праці або завдання одноразового характеру. При виконанні цивільних договорів про працю, процес праці не регламентується правом і здійснюється особою самостійно на свій розсуд.

Трудовим договором відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) вважається угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (далі — роботодавець), за якою працівник зобов’язується виконувати визначену роботу з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Законодавством умови праці (у тому числі й розмір заробітної плати) встановлюються для окремих конкретних професій, спеціальностей, кваліфікацій, посад, відповідно, у трудовому договорі обсяг виконуваної працівником роботи має визначатися саме, виходячи із професії, кваліфікації, посади, без зазначення конкретних одиниць виміру результату цієї роботи.

Предметом трудового договору виступає жива праця, інакше кажучи, процес праці. Це означає, що працівник зобов’язується виконувати певну роботу або займати певну посаду на підприємстві, а власник або уповноважена ним адміністрація зобов’язується забезпечити його цією роботою, надавати засоби виробництва, обладнання, прилади, механізми, приміщення, сировину, матеріали, комплектуючі деталі, давати вказівки, конкретні завдання. Власник має право доручити працівнику виконати будь-яке завдання в межах тієї роботи, яка обумовлена трудовим договором.

Уклавши трудовий договір, роботодавець не тільки використовує працю працівника, але і приймає на себе зобов’язання по наданню певних гарантій, пільг, а також по участі в соціальному забезпеченні працівника. Мова йде про надання щорічної оплачуваної відпустки, соціальних, навчальних відпусток; встановлення скороченого робочого часу для певних категорій працівників; зниження норм праці для неповнолітніх і осіб із зниженою працездатністю; надання гарантійних і компенсаційних виплат та інших соціально-трудових пільг.

Отже, для врегулювання правовідносин, аналогічних тим, які виникають між працівником і роботодавцем, необхідно в першу чергу керуватися законодавством про працю.

Підсумовуючи вищенаведене, робота, яка виконується бухгалтером не є разовою та обсяг виконуваної працівником роботи визначається, виходячи із професії, кваліфікації, посади, то укладення цивільно-правового договору із бухгалтером є неправомірним.