ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 11 липня 2013 р. № К/9991/89229/11

Про стягнення заборгованості

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів — Гордійчук М. П., Гончар Л. Я., Розваляєвої Т. С., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПП «Андріївка» про стягнення заборгованості, встановила:

У травні 2011 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ПП «Андріївка» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році 47 112,12 грн. та пені 494,55 грн., а всього 47 606,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання відповідачем вимог ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

На судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якій ставиться питання про їх скасування, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступного.

При винесенні рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів за рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм ст. ст. 18 і 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог ст. 18 Закону.

У статті ж 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: 1) безпосереднє звернення інваліда до підприємства; 2) звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Отже, колегія суддів погоджується з тим, що з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вбачається, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов’язок згідно ст. 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Згідно Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Таким чином, на відповідача покладено лише обов’язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості щомісячно, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Єдиним належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми № 3-ПН. Водночас, в матеріалах справи відсутні звіти форми № 3-ПН за 2010 рік.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Кегичівського районного центру зайнятості, який підтверджує те, що відповідач звітність № 3-ПН про наявність вакансій у 2010 році не подавав лише у червні-грудні 2010 року.

Таким чином, органи, які можуть сприяти працевлаштуванню не повідомлялися належним чином про наявність вакансій протягом першого півріччя 2010 року.

Тобто, відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується з висновками судів, що за таких обставин вина останнього в незайнятості створених (пристосованих) робочих місць для працевлаштування інвалідів відсутня, оскільки підприємством не вжито заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарського-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України постановила:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року скасувати, та ухвалити у справі нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з ПП «Андріївка» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 47 112,12 грн. та пені 494,55 грн., а всього 47 606,67 грн.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст. ст. 235–239¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: