ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 5 листопада 2013 р. Справа № 21-289а13

Про зарахування до стажу роботи,
що дає право на пенсію за вислугу років навчання на заочному факультеті вищого навчального закладу

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В. В.,
суддів: Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., —
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_6
до управління Пенсійного фонду України в м. Яремче Івано-Франківської області (далі — управління ПФУ)
про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати неправомірним та скасувати рішення комісії управління ПФУ від 23 грудня 2010 року № 4 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років; зобов’язати управління ПФУ зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, а саме 2 роки 8 місяців 19 днів, та час роботи на посаді інспектора митного поста з 11 лютого по 28 березня 1994 року і, враховуючи 20 років 10 місяців 27 днів стажу роботи, призначити пенсію за вислугу років з 8 грудня 2010 року.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_6 послався на положення статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 1789-XII), якими встановлено правила пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих, згідно з якими до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, крім іншого, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, та половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області постановою від 28 січня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 липня 2012 року рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання неправомірним та скасування рішення управління ПФУ від 23 грудня 2010 року № 4 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобов’язання відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на цей вид пенсії, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 8 місяців 19 днів) та час роботи на посаді інспектора митного поста з 11 лютого по 28 березня 1994 року і призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII з 8 грудня 2010 року скасував та в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовив. У решті судові рішення залишив без змін.

Частково скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що час навчання на заочній формі у вищому юридичному навчальному закладі — з 1 вересня 1988 року по 10 лютого 1994 року — та період роботи на посаді інспектора митного поста, яку позивач обіймав, не маючи вищої юридичної освіти, — з 1 вересня 1993 року по 10 лютого 1994 року, не підлягають зарахуванню до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону № 1789-XII.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції в частині невключення половини строку навчання на заочній формі у вищому юридичному навчальному закладі до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, ОСОБА_6 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 50-1 Закону № 1789-XII. Просить постанову Вищого адміністративного суду України від 26 липня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2013 року (№ К/9991/88573/11), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.

Ухвалою від 10 липня 2013 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 26 липня 2012 року.

Допускаючи до провадження Верховного Суду України зазначену справу, касаційний суд виходив із того, що до заяви додано ухвалу, в якій Вищий адміністративний суд України, застосовуючи до спірних відносин статтю 50-1 Закону № 1789-XII, дійшов висновку, що до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, необхідно зараховувати половину строку навчання на заочному факультеті вищого юридичного навчального закладу.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов протилежного висновку, зазначивши, що при призначенні пенсії відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, якщо особа навчалася заочно, не підлягає зарахуванню до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_6 дійсно з 1 вересня 1988 року по 10 лютого 1994 року навчався в Українській державній юридичній академії (нині — Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого) (а.с. 22).

У трудовій книжці такий запис відсутній, оскільки згідно з довідкою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 3 вересня 2010 року № Б-509-(987) позивач навчався на заочному факультеті.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173), передбачено, що вечірня і заочна (дистанційна) форми навчання є формами здобуття певного рівня освіти або кваліфікації без відриву від виробництва.

Відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення певної вислуги років.

До вислуги років, яка дає право на пенсію, згідно з цією статтею зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 зазначеного Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (частина шоста статті 50-1 Закону № 1789-XII).

Для того, щоб установити, чи зараховується до вислуги років позивача половина строку навчання на заочному факультеті в Українській державній юридичній академії, необхідно з’ясувати зміст таких понять, як «трудовий стаж», «спеціальний стаж» та «вислуга років».

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня  2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі — Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «стаж страховий», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов’язковому соціальному страхуванню.

Так, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Крім того, відповідно до частини третьої цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв’язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; тимчасовою непрацездатністю, що почалася у період роботи; часом догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку тощо.

Спеціальний стаж — це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов’язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред’являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Так, стаття 51 Закону № 1788-XII передбачає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Правом вислуги років користуються різні категорії осіб, у тому числі й прокурорсько-слідчі працівники на підставі Закону № 1789-XII.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» також передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110; далі — Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо), у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі.

Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).

Вищезазначене свідчить, що питання ведення, контролю за веденням запису в трудовій книжці відомостей щодо трудового (в тому числі спеціального) стажу віднесено до компетенції роботодавця або, у виняткових випадках, юридичної особи, в якій власник трудової книжки провадить не трудову, але іншу основну свою діяльність. У випадку, коли така діяльність не є трудовою, а іншою, але не основною, зокрема навчання на заочному факультеті, відомості про неї не можуть стосуватись трудового стажу, а відповідно до пункту 2.18 Інструкції можуть вноситись до трудової книжки інформаційно. Такі дані не можуть заміщувати (поглинати) собою даних, що становлять безпосередньо трудовий стаж.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 протягом періоду навчання на заочному факультеті в Українській державній юридичній академії працював з березня 1990 року по березень 1994 року на різних підприємствах. Тобто за цей час він має стаж роботи, але не спеціальний, а загальний.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки, крім вищезазначеного, закон пов’язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв’язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку.

Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви ОСОБА_6 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

______________