Законодавство України обмежує випадки проведення робіт у святкові, неробочі та вихідні дні. Робота в ці дні оплачується в підвищеному розмірі, в окремих випадках компенсується наданням вихідного дня. Механізм оплати та компенсацій розглянуто у статті…

Законодавство України обмежує випадки проведення робіт у святкові та неробочі дні. Перелік таких днів визначений статтею 73 КЗпП. Згідно з цим переліком встановлено такі святкові дні: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.

Згідно з частиною другою статті 73 КЗпП робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

Запровадження терміну «неробочі дні» зумовлене нормою статті 35 Конституції України, згідно з якою церква та релігійні організації в Україні є відокремленими від держави і жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. А оскільки для представників інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, 7 січня — Різдво Христове, Пасха (Великдень) і Трійця не є святковими днями відповідно до віросповідання, то в цілому по Україні ці три дні визначені як неробочі.

Оплата праці у святкові та неробочі дні здійснюється в підвищеному розмірі відповідно до статті 107 КЗпП, а саме:

• відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;
• працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — в розмірі подвійної годинної (денної) ставки;
• працівникам, які одержують місячні оклади, — в розмірі одинарної годинної (денної) ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної (денної) ставки понад оклад, якщо робота провадилась понад місячну норму.

Розмір додаткової оплати праці працівникам, яким установленні місячні оклади, розраховують шляхом ділення місячного окладу на встановлену норму робочого часу на підприємстві для відповідних категорій працівників та множенням частки від ділення на фактично відпрацьовані години у святковий чи неробочий день. При цьому для працівників, які працювали у святкові та неробочі дні понад установлену на підприємстві норму робочого часу, зазначена частка від ділення подвоюється.

Слід зазначити, що компенсація (заміна) підвищеної оплати за роботу у святкові та неробочі дні наданням іншого дня відпочинку законодавством не передбачена.

У разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними і оплачуються в подвійному розмірі. Тому під час підрахунку надурочних годин у випадку підсумованого обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні, проведена понад установлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховується, оскільки вона вже оплачена в подвійному розмірі.

Згідно зі статтею 67 КЗпП при п’ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний визначається графіком роботи підприємства, погодженим із профспілковим комітетом. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення, вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів (ст. 68 КЗпП). На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних із роботою транспорту, вихідні дні працівникам надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності (ст. 69 КЗпП).

Залучення працівників підприємства до роботи у вихідні дні дозволяється лише у виняткових випадках, передбачених статтею 71 КЗпП, за письмовим наказом керівника підприємства та за погодженням із профспілковим комітетом.

Робота у вихідний день, який є загальним вихідним днем або визначений графіком роботи (змінності), оплачується в подвійному розмірі або компенсується іншим днем відпочинку з оплатою роботи у вихідний день в одинарному розмірі. Спосіб компенсації за роботу у вихідний день визначається за згодою сторін трудового договору і оформляється наказом керівника. Розмір додаткової оплати за роботу у вихідний день розраховується в порядку оплати за роботу у святкові та неробочі дні, передбаченому статтею 107 КЗпП.

Порядок оплати праці за роботу у святкові та неробочі дні і компенсації за роботу у вихідний день поширюється і на працівників з ненормованим робочим днем.

Слід також зазначити, що визначені КЗпП норми оплати праці за роботу у святкові, неробочі та вихідні дні є мінімальними державними гарантіями. Водночас підприємства відповідно до статті 97 КЗпП і статті 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР можуть самостійно в колективних договорах встановлювати більш високі рівні оплати праці за роботу у святкові, неробочі та вихідні дні, в тому числі виплачувати премії.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Справочник кадровика»