Якщо взяли на роботу іноземця...

Приймаючи на роботу іноземців, слід знати і виконувати ряд вимог українського законодавства щодо влаштування цієї категорії осіб. Вимоги ці суттєві, і їх ігнорування може дорого коштувати роботодавцю. У цій статті ми розглянемо питання працевлаштування іноземців, тобто осіб, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав.

Стаття 8 КЗпП визначає, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України. Тобто працевлаштування іноземців в Україні має здійснюватися відповідно до українського законодавства.

Серед основних законодавчих актів щодо працевлаштування іноземців в Україні важливе місце займає Закон № 3929. Зокрема, його стаття 8 визначає, що іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Закон визначає, що іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Зазначені дозволи видаються згідно з Порядком № 2028, Державним центром зайнятості або, за його дорученням, відповідними місцевими центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Основні вимоги щодо видачі дозволу на працевлаштування іноземців наступні:

дозвіл оформляється за умови, якщо в Україні чи регіоні, де іноземець має намір працевлаштуватися, відсутні необхідні працівники або працевлаштування іноземця є достатньо обґрунтованим;
іноземці, які приїздять в Україну з метою самостійного працевлаштування або для виконання певного обсягу робіт чи послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб’єктами господарської діяльності, теж повинні отримати дозвіл на працевлаштування. Ця вимога не стосується іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, а також іноземців, які постійно проживають в Україні, та інших іноземців у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.
іноземці можуть працювати лише у роботодавців — платників страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, зареєстрованих у місцевих центрах зайнятості;
роботодавці, які запрошують іноземців для працевлаштування, повинні роз’яснити їм права, свободи та обов’язки, передбачені українським законодавством. Також вони зобов’язані вести облік цих осіб і відповідають за своєчасне оформлення документів на право перебування таких іноземців в Україні;
роботодавець протягом трьох робочих днів від дати початку та припинення роботи іноземця має письмово повідомити відповідний центр зайнятості про цю дату та забезпечити реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.

Забороняється використовувати працю іноземців за відсутності дозволу на працевлаштування. В іншому випадку, відповідно до статті 8 Закону про зайнятість населення, у разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості зазначена служба стягує з роботодавців штраф за кожну таку особу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Для отримання дозволу роботодавець подає до відповідного центру зайнятості такі документи:

заяву (у довільній формі);
обґрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;
копію контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);
копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, засвідчені у встановленому порядку;
список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;
копію проекту контракту роботодавця з працівником — іноземним громадянином;
документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений у встановленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси у центрі зайнятості;
копії документів про освіту або кваліфікацію;
довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів;
квитанцію про внесення плати за розгляд заяви у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У своєму Листі № ДЦ-12-1556/0/6-06 Міністерство праці звернуло увагу на те, що вказаний перелік документів містить два документи, які виключають один одного. Так, передбачена переліком документів копія контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг подається у разі, якщо іноземці будуть виконувати у українського суб’єкта господарської діяльності роботи або послуги на підставі вказаного контракту (продовжуючи перебувати у трудових відносинах з закордонним роботодавцем, тобто перебуваючи у відрядженні), не вступаючи у трудові відносини з українським суб’єктом господарської діяльності.

У той же час у разі, якщо український роботодавець має намір використовувати працю іноземця на конкретній посаді чи робочому місці, передбачених штатним розкладом, то для отримання дозволу подається копія проекту контракту українського роботодавця з працівником — іноземним громадянином. На думку Мінпраці, обов’язковість оформлення трудових відносин українського роботодавця з працівником — іноземним громадянином у формі контракту обумовлена тим, що термін трудових відносин у таких випадках визначається терміном дії дозволу і не може виходити за його дії . Відповідно у даному випадку копія контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності не подається.

Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище документів, про що заявникові повідомляють письмово. Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року (з наступним подовженням терміну у разі необхідності), а деяким категоріям працівників — на строк найму.

Таким чином, іноземці, відповідно до Закону № 3929, можуть у встановленому порядку прибути в Україну для працевлаштування на визначений термін. При цьому вони мають рівні з громадянами України права та обов’язки щодо трудових відносин. Зазначимо, що міжнародними договорами України можуть передбачатися положення, відмінні від визначених українським законодавством.

Трудові відносини з іноземцем за наявності дозволу на працевлаштування оформляються у загальному порядку, визначеному КЗпП для громадян України. А от питання оподаткування доходів іноземців, які працюють в Україні, заслуговують на більшу увагу. Тому далі зупинимося на них.

Оподаткування доходів іноземців

Особливість оподаткування доходів іноземців, які працюють в Україні, пояснюється їхнім нерезидентським статусом. Адже Закон встановлює різний порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету для фізичних осіб — резидентів та фізичних осіб — нерезидентів. Яким чином визначається цей статус? Для цього потрібно звернутися до положень Закону № 889. Так, у підпункті 1.20.2 статті 1 цього Закону чітко визначено, що «фізична особа - нерезидент — фізична особа, яка не є резидентом України». Визначення чітке, але не дуже зрозуміле. Щоб визначити, чи можна вважати іноземця нерезидентом відповідно до Закону № 889, потрібно з’ясувати, яких осіб цим Законом віднесено до резидентів. Відповідно до підпункту 1.20.1 статті 1 Закону № 889 «фізична особа - резидент — фізична особа, яка має місце проживання в Україні».

Отже основний критерій для визначення іноземця як нерезидента — відсутність постійного місця проживання в Україні. Але це не єдиний критерій. Підпункт 1.20.1 цієї ж статті Закону № 889 передбачає й інші критерії для встановлення статусу резидентності іноземця, зокрема наявність місця постійного проживання за кордоном, центру життєвих інтересів в Україні або за кордоном, проживання в Україні не менше 183 днів протягом періоду або періодів податкового року, наявність громадянства України. Раніше статус нерезидента встановлювався набагато простіше, достатньо було перевірити тривалість періоду перебування іноземця в Україні. Але з прийняттям Закону № 889 в українському податковому законодавстві застосовуються положення, наближені до положень міжнародних договорів з питань подвійного оподаткування.

Проаналізувавши відповідність іноземця вказаним критеріям у тій послідовності, яка визначена у підпункті 1.20.1 статті 1 Закону № 889, можна встановити, чи має такий іноземець статус нерезидента.

Доцільно звернутися до Листа ДПАУ № 4807, в якому пояснювався порядок визначення статусу резидента або нерезидента. Зокрема, ДПА України вказала, що категорія резидентів, відповідно до підпункту 1.20.1 статті 1 Закону № 889, об’єднує фізичних осіб, які мають місце проживання в Україні. Фізична особа, яка проживає не лише в Україні, а й в іноземній державі, вважається резидентом у тому випадку, якщо в нашій державі знаходиться місце її постійного проживання. Якщо ж місцем постійного проживання для фізичної особи одночасно є й Україна і іноземна держава, ця особа класифікується як резидент за умови, що в Україні знаходиться центр її життєвих інтересів, тобто тут вона має більш тісні особисті та економічні зв’язки. При цьому достатньою, але не необхідною умовою для встановлення місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або місце реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюється порядок установлення приналежності до тієї чи іншої держави відповідно до вищенаведених умов, статус такої особи визначається згідно з нормами міжнародного права.

Але фізична особа — іноземець може самостійно визначити власний резидентський статус у разі обрання основного місця проживання в Україні. Підпунктом 1.20.1 статті 1 Закону № 889 встановлено, що достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи. Для цього іноземцю потрібно подати до податкового органу за місцем проживання в Україні письмову заяву з відповідним проханням. Зразки форми Заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та форми Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою — іноземцем резидентського статусу затверджені Наказом № 581.

Роботодавцям також доцільно звернутися до Податкового роз’яснення № 50. В зазначеному роз’ясненні ДПА України також розглянула процедуру визначення статусу іноземної особи як резидента чи нерезидента з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Якщо, дотримуючись положень Закону № 889, іноземця визначено як нерезидента, то при оподаткуванні його доходів слід застосовувати пункт 3.2 статті 3 вказаного Закону.

Перелік доходів з джерелом їхнього походження з України визначено пунктом 1.3 статті 1 Закону № 889. Зокрема, до них відносяться будь-які доходи, одержані платником податку або нараховані на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді дивідендів, роялті, іншої плати за використання прав інтелектуальної (у т. ч. промислової) власності, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від наявності у працедавця статусу резидента чи нерезидента тощо.

Об’єкт оподаткування нерезидента на загальних підставах зменшується на суму внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до пункту 3.5 статті 3 Закону № 889. Однак податковий кредит нерезидентові, відповідно до підпункту 5.4.1 статті 5 Закону № 889, забороняється нараховувати. Не передбачено Законом також зменшення об’єкта оподаткування доходів нерезидента на суму податкової соціальної пільги. Хоч є фахівці, які вважають, що Закон № 889 не виключає нерезидентів з числа осіб, до доходів яких може бути застосована податкова соціальна пільга.

Щодо ставки податку з доходів фізичних осіб — нерезидентів ДПА України у вищезгаданому Податковому роз’ясненні № 50 вказала, що ця ставка становить 15% (до 31.12.2006 р. — 13%) від об’єкта оподаткування, але у разі, якщо роботодавцем є резидент України. Аналогічний висновок ДПА України зробила у Листі № 427.

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету передбачено статтею 16 Закону № 889, відповідно до якої податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України, а податок, утриманий з доходів нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку.

НОРМАТИВНА БАЗА

КЗпП — Кодекс законів про працю від 10.12.1971 р.

Закон № 3929 — Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. № 3929-XII.

Закон про зайнятість населення — Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. № 803-XII.

Закон № 889 — Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV.

Порядок № 2028 — Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою КМУ від 01.11.1999 р. № 2028.

Лист № ДЦ-12-1556/0/6-06 — Лист Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо використання роботодавцями найманої праці іноземних громадян
та осіб без громадянства» від 24.03.2006 р. № ДЦ-12-1556/0/6-06.

Лист ДПАУ № 4807 — Лист ДПА України «До листа Європейської Бізнес Асоціації від 28.04.2005 № 92/2005/п» від 27.05.2005 р. № 4807/6/11-1116.

Наказ № 581 — Наказ ДПА України «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою — іноземцем резидентського статусу» від 05.10.2004 р. № 581.

Податкове роз’яснення № 50 — Податкове роз’яснення щодо застосування окремих норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині оподаткування іноземців та нерезидентів, затверджене наказом ДПА України від 29.01.2004 р. № 50.

Лист ДПАУ № 427 — Лист ДПА України «Щодо оподаткування доходу з джерелом його походження з України, отриманого фізичною особою — нерезидентом у вигляді зарплати» від 16.01.2006 р. № 427/7/17-0717.

2006-10-18

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Заработная плата»