на главную карта сайта
  СООБЩЕСТВО КАДРОВИКОВ И СПЕЦИАЛИСТОВ ПО УПРАВЛЕНИЮ ПЕРСОНАЛОМ
    
 
Добро пожаловать
  МЕНЕДЖЕR ПО ПЕРСОНАЛУ
  Новости
  Библиотека статей
  Нормативная база
  Образцы документов
  Производств. календарь
  Книжная полка
  Кто есть кто
  Глоссарий
  События
  Опросы
  Наши партнеры
  Форум
Новые материалы
Facebook
Реклама






Новости
Библиотека статей / Трудовое законодательство
12.01.2011
Трудове законодавство: структура та практика застосування

У статті роз’яснюється, що означає термін «трудове законодавство», які його основні ознаки, структура, зокрема мова йде про Конституцію України як правовій основі трудового законодавства та інших актах трудового законодавства, класифікованих по їхній юридичній (правовій) силі. Це дає можливість визначити місце кожного акта трудового законодавства у його структурі, а також його співвідношення з іншими актами трудового законодавства.

Правове регулювання суспільно-трудових відносин, обумовлених та пов’язаних з використанням найманої праці, здійснюють органи державної влади, місцевого самоврядування, уповноважені посадові особи. Вони ухвалюють різного роду неперсоніфіковані, розраховані на багаторазове використання правові акти, встановлюючи правила поведінки учасникам зазначених відносин: працівникам, роботодавцям, профспілкам, трудовим колективам, іншим, пов’язаним з ними суб’єктам.

У теорії та практиці трудового права такі акти прийнято називати актами законодавства про працю (ст. 4 КЗпП України), але останнім часом вживається інший термін — «трудове законодавство» (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 22 листопада 2006 року № 309/13/133-06, ст. 12 проекту Трудового кодексу України). Очевидно, що на перехідний період, до прийняття Трудового кодексу України, зазначені терміни використовуватимуться як однопорядкові.

Термін «трудове законодавство» найприйнятніший, оскільки безпосередньо стосується регламентації суспільно-трудових відносин, тоді як термін «законодавство про працю», по суті, охоплює досить широкий перелік актів законодавства, пов’язаних із працею, з-поміж них господарський, адміністративний, цивільний тощо.

Поняття та структура трудового законодавства

Акти трудового законодавства виокремили з-поміж законодавчих актів України, враховуючи специфіку предмета правового регулювання та коло суб’єктів, на які поширюється їх дія.

Передусім слід зазначити, що трудове законодавство регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій (далі — підприємство) незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Водночас, особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. Проте гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю (ст. 3 КЗпП). Одначе трудове законодавство не вичерпується регулюванням суто трудових відносин, а регулює й інші пов’язані з ними відносини (як-от, щодо працевлаштування, соціального партнерства, вирішення трудових спорів тощо), які мають суспільно-трудовий характер.

Отже, з правової точки зору, це означає, що трудове законодавство України — це система нормативно-правових актів, які ухвалюють уповноважені органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи відповідно до закріплених за ними повноважень задля правового регулювання суспільно-трудових відносин, встановлюючи правила поведінки їх учасників.

Основні ознаки трудового законодавства України:

відповідні акти:

  • ухвалюються винятково уповноваженими, компетентними органами, посадовими особами з питань праці;
  • поширюють свою дію на неперсоніфіковане коло суб’єктів суспільно-трудових відносин;
  • встановлюють правила поведінки учасників суспільно-трудових відносин через визначення їх прав, обов’язків, гарантій, юридичної відповідальності;
  • мають багаторазове використання;
  • зазвичай набувають чинності з часу оприлюднення (опублікування);
  • виступають правовою основою для ухвалення колективних угод, договорів, локальних нормативно-правових актів, а також трудових договорів (контрактів).

Трудове законодавство — складна, системна правова категорія, яка охоплює різноманітні за юридичними властивостями, характером законодавчі акти України.

Узагальнено структура трудового законодавства (законодавства про працю) подається у КЗпП, за яким законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, ухвалених відповідно до нього (ст. 4 КЗпП). Очевидно, що така норма не дає повного уявлення про структуру трудового законодавства України, що цілком закономірно, якщо взяти до уваги, що КЗпП України відображає радянську модель трудового законодавства, за яким базовим правовим актом у сфері праці виступав саме Кодекс законів про працю. Певною мірою термін «трудове законодавство» розкрив Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна «законодавство»)1. Відповідно до цього рішення термін «законодавство», який уживається в частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, ухвалені в межах їх повноважень та відповідно до норм Конституції України і законів України. Зрозуміло, що Конституційний Суд України, ухвалюючи це рішення, виходив зі змісту положення редакції частини третьої статті 21 КЗпП, яка визначала сферу дії контракту в трудовому праві.

Структура трудового законодавства значно ширша проти наведеного вище рішення Конституційного Суду України. З практичної точки зору, найоптимальнішою класифікацією трудового законодавства видається їх юридична (правова) сила, що дає можливість визначити місце кожного акта трудового законодавства в його структурі, а також, як він співвідноситься з іншими актами трудового законодавства.

За юридичною силою основним актом трудового законодавства є Конституція України, як Основний Закон України, що має на території України найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України), а це означає, що всі інші акти трудового законодавства мають їй відповідати.

Друге місце в структурі трудового законодавства України посідають міжнародні договори про працю України, які належним чином ратифіковані в Україні.

Наступний щабель у складній структурі трудового законодавства України відводиться Кодексу законів про працю України, який дотепер діє на території України зі змінами та доповненнями.

Наступний щабель у структурі трудового законодавства України посідають закони про працю, ухвалені Верховною Радою України з усіх питань суспільно-трудових відносин. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції України, міжнародних договорів України та КЗпП.

Наступне місце в структурі трудового законодавства посідають постанови Верховної Ради України. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів України. Зауважимо, що деякі постанови Верховної Ради мають індивідуально-правовий характер і не належать до трудового законодавства (як-от, про призначення членів Конституційного Суду України тощо).

Після постанов Верховної Ради в ієрархічній структурі трудового законодавства наступне місце за указами Президента України. Вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів України. Зауважимо, що розпорядження Президента України зазвичай мають індивідуально-правовий характер і не стосуються трудового законодавства.

Далі в ієрархічній структурі трудового законодавства ідуть нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження), які ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України.

Особливе місце в системі актів трудового законодавства України належить нормативно-правовим актам Міністерства праці та соціальної політики України, які ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.

До актів трудового законодавства України можуть належати і нормативно-правові акти міністерств та інших відомств у сфері праці. Такі акти спрямовуються на виконання покладених на них завдань та повноважень. Вони ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.

До актів трудового законодавства України належать нормативно-правові акти у сфері праці уповноважених органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які ґрунтуються на повноваженнях зазначених органів, а також на виконання норм Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.

Окреме місце в системі актів трудового законодавства України належить колективним угодам. Їх ухвалення базується на положеннях Закону України «Про колективні договори, угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII. Вони мають відповідати нормам Конституції та міжнародних договорів України, КЗпП, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України, актів уповноважених органів виконавчої влади.

Допоміжне значення в системі актів трудового законодавства надається рішенням Конституційного Суду України (щодо визнання неконституційними окремих актів законодавства та тлумачення норм Конституції та законів України). З правової точки зору такі акти загальнообов’язкові для виконання на території України.

Крім того, важливий вплив на трудове законодавство України справляють постанови Пленуму Верховного Суду України, які хоча і не є актами трудового законодавства, одначе надають офіційне роз’яснення щодо застосування окремих положень трудового законодавства і через це на практиці застосовуються всіма учасниками суспільно-трудових відносин, а також іншими зацікавленими суб’єктами.

Також на території України діють чинні акти законодавства Союзу РСР, якщо вони не суперечать нормам Конституції та законів України, на підставі Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII.

До таких правових актів належать, зокрема:

  • Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24 вересня 1974 року № 310-IX, який визначає умови праці сезонних працівників;
  • постанова Ради Міністрів СРСР «Про порядок та умови суміщення професій (посад)» від 4 грудня 1981 року № 1145.

У зв’язку з такою багатоаспектною структурою національного трудового законодавства України варто наголосити на правових особливостях окремих актів трудового законодавства.

Конституція України як правова основа трудового законодавства

Унаслідок свого правового статусу Конституція України як Основний Закон України є правовою основою формування та розвитку трудового законодавства.

По-перше, Конституція України має найвищу юридичну силу, а отже, їй мають відповідати всі інші акти трудового законодавства (ст. 8).

По-друге, Конституція України закріплює статус окремих актів трудового законодавства України, зокрема:

  • міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (ст. 9);
  • законів України та актів Верховної Ради України (ст. 91–94);
  • правових актів Президента України (ст. 102, 106);
  • правових актів Кабінету Міністрів України (ст. 113–117);
  • правових актів органів влади Автономної Республіки Крим (ст. 135–137);
  • правових актів органів місцевого самоврядування (ст. 140–143);
  • правових актів Конституційного Суду України (ст. 147–153).

По-третє, Основний Закон України закріплює основні трудові права працівників та роботодавців (ст. 36, 38, 41–45, 48–50, 52–56), а також тісно пов’язані з ними права та обов’язки (ст. 57, 59–61, 68). Зазначені права мають основоположний характер щодо трудових прав та обов’язків працівника та роботодавця, які знаходять своє вираження, конкретизацію та деталізацію в актах трудового законодавства, локальних правових актах, зокрема, і в трудовому договорі.

По-четверте, Конституція України закріплює нормотворчі та роботодавчі повноваження Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України (ст. 85, 106, 116 тощо), а також статус таких працівників, як народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, Президент України, судді, та інших посадових осіб (ст. 76, 79–81, 103–106, 108–115, 118–120, 122 тощо).

По-п’яте, Конституція визначає порядок урегулювання індивідуальних трудових спорів (ст. 55, 124).

Міжнародні договори України про працю та їх юридична сила

Сучасне законодавство України, як і переважної частини держав світу, важко уявити без наявності в ньому міжнародних договорів.

Україна як незалежна та суверенна держава виступає учасником міжнародних відносин як на двосторонній, так і багатосторонній основі. Слід також нагадати, що наша держава є членом Організації Об’єднаних Націй, Міжнародної організації праці (далі — МОП), цілої низки інших впливових міжнародних організацій, які спрямовують свою діяльність на вироблення ефективних механізмів співпраці в сфері праці.

З правової точки зору чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладати міжнародні договори, які суперечать Конституції України, можна лише внісши відповідні зміни до Конституції України (ст. 9 Конституції України). Порядок укладення та правовий статус міжнародних договорів України про працю визначається із урахуванням Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV (далі — Закон № 1906). Не вдаючись до детального аналізу процедури набуття чинності міжнародними договорами України, слід відзначити, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори набувають чинності також за умови набрання чинності законом, який уособлює згоду Верховної Ради на його чинність та який належним чином оприлюднений (ст. 94 Конституції України).

При цьому, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, аніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 19 Закону № 1906). Таку законодавчу норму передбачено і в статті 81 КЗпП, за якою «якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди». Аналіз зазначених законодавчих положень указує на особливе місце міжнародних договорів України про працю в системі актів трудового законодавства України.

З правової точки зору міжнародні договори України про працю мають переваги при застосуванні, а відтак, і вищу юридичну силу проти внутрішніх державних актів трудового законодавства, за винятком Конституції України.

Нині в Україні чинними є понад 80 міжнародних договорів про працю, серед них близько 50 конвенцій та рекомендацій МОП.

Кодекс законів про працю України та його юридичні властивості

Ухвалений ще на початку 70-х років минулого століття, КЗпП України залишається чи не основним, базовим законодавчим актом, який найбільш комплексно та системно регулює суспільно-трудові відносини. Зауважимо, що Верховна Рада України, легалізувавши його з «КЗпП Української РСР» на «КЗпП України» тим самим визнала його чинність як закону України. Тому КЗпП України не можна розцінювати як акт Союзу РСР, що застосовується у частині, що не суперечить Конституції та законодавству України. Він складається з 18 глав, які вміщують 265 статей.

Основні положення КЗпП присвячені:

  • визначенню предмета та принципів правового регулювання суспільно-трудових відносин, основних трудових прав працівників (ст. 1–91);
  • регулюванню відносин по укладенню колективних договорів (ст. 10–20);
  • порядку укладення, виконання та припинення дії трудових договорів (ст. 21–494);
  • положенням про робочий час та час відпочинку (ст. 50–84);
  • положенням про нормування та оплату праці, гарантії та компенсації в сфері праці (ст. 85–129);
  • положенням про дисципліну праці та правові механізми її забезпечення через матеріальну та дисциплінарну відповідальність сторін трудового договору (ст. 130–152);
  • положенням про охорону праці (ст. 153–173);
  • положенням про соціально-трудові гарантії жінкам, неповнолітнім, а також працівникам, які поєднують роботу та навчання (ст. 174–220);
  • положенням про порядок розгляду індивідуальних трудових спорів (ст. 221–2411);
  • положення про правовий статус профспілок та трудових колективів (ст. 243–2528);
  • положенням про державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення, а також про нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю (ст. 253–265).

КЗпП передбачає, що законодавство про працю України складається із КЗпП та актів законодавства, ухвалених відповідно до нього (ст. 4). Цим законодавець визначив певні переваги КЗпП проти інших актів трудового законодавства України, окрім Конституції України та міжнародних договорів України про працю, і тим самим визначив його юридичну силу. Відтак це означає, що:

  • закони України та інші акти трудового законодавства України мають відповідати положенням КЗпП;
  • КЗпП є правовою основою укладення колективних угод та договорів, а також інших локальних правових актів;
  • положення актів трудового законодавства України можуть у встановленому порядку визнаватися нечинними, якщо вони не відповідають КЗпП.

Закони України та їх місце в системі трудового законодавства

Домінантна роль у структурі трудового законодавства належить законам (ст. 92 Конституції України) як актам, які ухвалюються Верховною Радою України з найважливіших та значущих питань життєдіяльності суспільства та держави.

З правової точки зору закони про працю мають відповідати нормам Конституції України та міжнародних договорів України, а також КЗпП.

Верховною Радою України ухвалено цілу низку концептуальних законів з питань правового регулювання трудових відносин, зокрема, закони України:

  • «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII;
  • «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII;
  • «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР;
  • «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР;
  • «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII;
  • «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 року № 217/95-ВР;
  • «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 6 червня 1995 року № 217/95-ВР та ін.

З правової точки зору, закони України набувають чинності не раніше дня їх оприлюднення (ст. 94 Конституції України).

Слід зазначити, що Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України можуть як виняток застосовуватися до трудових відносин за умови, що вони не врегульовані актами трудового законодавства.

Закони України є правовою основою для ухвалення підзаконних нормативно-правових, а також локальних правових актів з питань праці.

Підзаконні нормативно-правові акти та їх юридична сила

Важлива роль у правовому регулюванні трудових відносин належить підзаконним нормативно-правовим актам.

З правової точки зору, підзаконними нормативно-правовими актами вважаються ті нормативно-правові акти, які приймаються на основі Конституції, міжнародних договорів та законів України задля забезпечення їх практичного виконання.

Слід зазначити, що правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях2 (ст. 1 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97; далі — Указ № 503).

До таких актів належать постанови Верховної Ради України. Такі правові акти ухвалюються на підставі Конституції України та рішень Верховної Ради України. Це основні умови їх законності. До них, зокрема, належить Постанова Верховної Ради України «Про стан виконання Закону України «Про оплату праці» на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності» від 15 березня 2001 року № 2293-ІІІ, якою визначаються заходи щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати.

На наступному щаблі в структурі підзаконних нормативно-правових актів акти Президента України.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 статті 106 Основного Закону України, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Укази Президента України мають відповідати нормам Конституції України, міжнародним договорам України, законам України.

До указів Президента України з питань праці можна віднести Укази Президента України «Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня» від 26 квітня 1995 року; «Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців» від 20 вересня 2007 року № 900/2007 та ін.

Укази Президента набувають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими указами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні (ст. 4 Указу № 503).

Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з часу одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності. Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з часу їх прийняття (ст. 7 Указу № 503).

Щодо постанов Кабінету Міністрів України, то вони мають відповідати нормам Конституції України, міжнародним договорам України, постановам Верховної Ради України, указам Президента України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з часу їх ухвалення, якщо пізніший строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах; акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях (ст. 5 Указу № 503).

Прикладом таких актів Кабінету Міністрів України є постанови:

Громадяни, державні органи, підприємства під час здійснення своїх прав і обов’язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав (ст. 3 Указу № 503).

З 1 січня  1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції та іншими підпорядкованими йому органами юстиції (Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року № 493/923).

Слід наголосити, що державну реєстрацію здійснюють:

  • Міністерство юстиції України — нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю;
  • Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим — нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим;
  • обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції — нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю;
  • районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції — нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

З правової точки зору, з державною реєстрацією підзаконних нормативно-правових актів пов’язаний час набуття ними чинності. Нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності (ст. 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року № 493/92).

З практичної точки зору, найважливішу роль у системі актів трудового законодавства відіграють правові акти Міністерства праці та соціальної політики України. Наказом Міністерства праці України від 15 квітня 1994 року № 23 затверджено Типову форму контракту, що укладається між працівником та роботодавцем. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16 затверджено Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою» від 8 червня 2001 року № 260 визначено типову форму трудового договору між працівником і фізичною особою, а також порядок його державної реєстрації.

Поширеною є практика спільного ухвалення нормативно-правових актів Міністерством праці та соціальної політики з іншими міністерствами та відомствами (наприклад, Міністерством освіти та науки України, Міністерством охорони здоров’я України та іншими органами). Так, скажімо, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального забезпечення України «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» від 29 липня 1993 року № 58 затверджено вказану Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, на підставі якої визначаються правила ведення трудових книжок, внесення до них записів, видачі дублікатів трудових книжок, а також видачі трудової книжки працівникові під час звільнення з роботи. Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України затверджено Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій від 28 червня 1993 року № 43.

З правової точки зору, нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України мають відповідати вимогам Конституції України, міжнародним договорам України, законам України, постановам Верховної Ради України, правовим актам Президента України та Кабінету Міністрів України.

Нормативно-правові акти органів влади Автономної Республіки Крим за юридичною силою мають відповідати нормам Конституції та законам України, правовим актам Президента України та Кабінету Міністрів України та поширюють свою чинність на територію автономії (ст. 134, 135 Конституції України).

Найнижчий щабель у системі актів трудового законодавства України посідають нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, видані в межах закріплених за ними повноважень. З практичної точки зору, нормативно-правові акти зазначених органів влади посідають незначне місце в системі актів трудового законодавства.

Трудове законодавство та судова практика

Особлива роль у забезпеченні ефективного функціонування трудового законодавства належить судовій гілці влади (ст. 55, 124, 147–150 Конституції України).

Судові органи здійснюють судовий контроль за правомірністю та законністю формування трудового законодавства, формування ефективної, однозначної практики його застосування.

У зв’язку з цим варто наголосити, що найсуттєвіший вплив на трудове законодавство України справляють Конституційний Суд України та Верховний Суд України.

Конституційний Суд України — це єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення нормам Конституції України та законів України (ст. 147 Конституції України).

До повноважень Конституційного Суду України належить:

  • по-перше, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):
    • законів та інших правових актів Верховної Ради України;
    • актів Президента України;
    • актів Кабінету Міністрів України;
    • правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, за зверненнями:
    • Президента України;
    • не менш як сорока п’яти народних депутатів України;
    • Верховного Суду України;
    • Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
    • Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
  • по-друге, офіційне тлумачення норм Конституції України та законів України (ст. 150 Конституції України).

Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. До актів офіційного тлумачення належить, зокрема, рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення поняття «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», використаного в абзаці шостому частини першої статті 431 КЗпП (справа про профспілку, що діє на підприємстві) від 29 жовтня 1998 року № 14-рп/984. Так, у своєму рішенні Конституційний Суд України вказав, що поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 431 КЗпП, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації (далі — підприємство) на основі вільного вибору її членів задля захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди. Професійні спілки, які діють на одному й тому самому підприємстві, мають рівні права і є рівними перед законом. Питання про надання згоди на розірвання трудового договору з працівником у передбачених законом випадках і порядку вирішує професійна спілка, яка діє на підприємстві і членом якої є працівник.

Пленум Верховному Суду України, узагальнивши судову практику, надає керівні роз’яснення — постанови із застосування трудового законодавства. І хоча з правової точки зору вони мають рекомендаційний характер, їх правове значення важко переоцінити, оскільки таким способом Верховний Суд України орієнтує суди та суб’єкти трудового права, зокрема роботодавців, щодо того, як правильно застосовувати акти трудового законодавства. Прикладом таких рішень є постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, у якій роз’яснено особливості застосування окремих положень КЗпП щодо вирішення трудових спорів, зокрема, надаються роз’яснення щодо умов та порядку застосування окремих підстав припинення трудового договору. Ще одним важливим рішенням є постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14, у якій роз’яснено порядок відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам (роботодавцям) їх працівниками.

Зазначимо, що контроль за законністю нормативно-правових актів здійснюють адміністративні суди. Компетенція їх поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ (ч. 3 ст. 19, ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дальший розвиток національного трудового законодавства України обумовлюватиме процес посилення ролі судів у контролі за його законністю.
____________________
1 Офіційний вісник України від 27 серпня 1998 року. — 1998 р., № 32, ст. 1209.

2 Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур’єр».
Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України».
Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.
Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

3 Дія цього Указу не поширюється на рішення Національної комісії регулювання електроенергетики України в частині встановлення цін і тарифів, за винятком цін і тарифів для населення, та на рішення Національної комісії регулювання електроенергетики України щодо функціонування ринків, що регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України, згідно з Указом Президента України «Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України» від 21 квітня 1998 року № 335/98.

4 Офіційний вісник України від 26 листопада 1998 року— 1998 р., № 45, ст. 56.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Довідник кадровика»

Источник: HR-Лига Автор: Костюк Віктор
Просмотров: 45524 Отправить другу Версия для печати
 
Смотрите также:
Сокращение работников: основные этапы и документальное оформление
Как уволить «льготного» работника
Рабочее время: правовые аспекты
Работа в ночное время. Сверхурочные работы. Режим гибкого рабочего времени. Работа вахтовым методом. Учет рабочего времени
Рабочее время: правовые аспекты
Нормированное рабочее время и ненормированный рабочий день
О профессии, специальности и квалификации при поручении дополнительных трудовых функций
Отстранение работника с инвалидностью от работы
Перевод и перемещение работников: особенности применения
Основания и порядок применения коллективной материальной ответственности
Перевод на более легкую работу
О коллективных договорах и соглашениях
Ошибки работодателей, которые становятся причиной трудовых споров (судебная практика)
Отпуска: государственные гарантии права на отпуска, условия, продолжительность и порядок их предоставления
Наемный труд в аграрном секторе экономики
Компенсация за отпуск: при увольнении, переводе на другую должность или предприятие
Прекращение юридического лица и действия работников кадровой службы
Увольнение работников по инициативе работодателя
Длительная нетрудоспособность работника. Восстановление на работе
Выговор: как правильно объявить и снять
Закон «О занятости населения» — новации для работодателя
Недействительные трудовые договоры
Гарантии для работников при ликвидации или реорганизации предприятия, учреждения, организации
Служебные командировки, обучение и стажировка за рубежом
Проведение проверок должностными лицами Гоструда Украины: что должен знать работодатель
Работа лиц, совмещающих стационарную форму обучения с трудовой деятельностью
Испытание: установление, сроки, определение несоответствия и прекращение трудового договора (в вопросах и ответах)
Организация охраны труда на предприятии: важные аспекты
Частные предприниматели и наемные работники
Продолжительность рабочего времени и перерывы в работе водителя
Трудовые споры. Часть 2
Трудовые споры. Часть 1
Реформування пенсійної системи


Кадровые журналы

Справочник кадровикаКадровая практикаМенеджер по персоналу

Реклама
Реклама
Журналы для профессионалов

«МЕНЕДЖЕПО ПЕРСОНАЛУ»

Свежий номер
Пролистать журнал
О журнале
Подписаться:
  • в Украине
  • в России
Архив журнала
Форум эйчаров

«ДОВІДНИК КАДРОВИКА»

Свежий номер
Пролистать журнал
О журнале
Подписаться!
Форум кадровиков

«КАДРОВА ПРАКТИКА»

Свежий номер
Пролистать журнал
О журнале
Подписаться!
Форум кадровиков
Календарь событий
Ноябрь 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
       

Декабрь 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Все события
Опросы
Кто с нами: какую должность Вы занимаете?
Руководитель компании
Заместитель руководителя компании
Директор по персоналу
Директор по развитию
Главный бухгалтер
Менеджер по персоналу
Начальник отдела кадров
Инспектор по кадрам
Начальник отдела развития
Начальник отдела охраны труда
Бухгалтер
Экономист
Инженер по нормированию труда
Инженер по организации труда
Инженер по охране труда
Секретарь руководителя
Психолог
Другая

Объявление
Уважаемые посетители! По всем вопросам относительно работы портала обращайтесь к администратору
2014 © МЕДИА-ПРО Copyright © 2005–2014 HR-Лига
Редакция (администрация) портала не несет ответственности за ущерб, который может быть нанесен в результате использования, неиспользования или ненадлежащего использования информации, содержащейся на портале.
Ответственность за достоверность информации и прочих сведений несут авторы публикаций.
Редакция (администрация) оставляет за собой право не разделять мнение авторов размещаемых материалов.
Использование материалов из журналов ИД «МЕДИА-ПРО» только по согласованию с редакцией (администрацией) портала.
По всем вопросам пишите на admin@hrliga.com. Рекомендованное разрешение экрана 1024х768.
Разработка
сайта
Webdream Inc.
дизайн студия