Персональний облік призовників і військовозобов’язаних ведеться за місцем їх роботи або навчання. і покладається керівником підприємства, установи, організації або навчального закладу на військово-обліковий персонал або одного з працівників кадрової служби залежно від кількості врахованих працівників. Чи вважається ведення військового обліку роботою за сумісництвом? Чи може працівник одночасно отримувати доплату за ведення військового обліку та надбавку за виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість у роботі та ін.?

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Правові відносини між державою і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі — Закон № 2232).

Персональний облік призовників і військовозобов’язаних передбачає облік відомостей щодо призовників і військовозобов’язаних за місцем їх роботи або навчання (ч. 4 ст. 34 Закону № 2232). Цей облік ведеться згідно з Положенням про військовий облік військовозобов’язаних і призовників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1994 року № 377 (далі — Положення про військовий облік), та Інструкцією з військового обліку військовозобов’язаних і призовників на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах, затвердженою наказом Міністра оборони України від 27 червня 1995 року № 165 (далі — Інструкція з військового обліку).

Персональний облік призовників і військовозобов’язаних згідно зі статтею 34 Закону № 2232 покладається на керівників підприємств, установ, організацій і навчальних закладів (далі — підприємство) незалежно від підпорядкування і форм власності. Керівник підприємства виконання обов’язків щодо ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників та бронювання військовозобов’язаних за підприємствами на період мобілізації та воєнного часу (далі — ведення військового обліку) залежно від кількості таких працівників на підприємстві покладає на військово-обліковий персонал або одного з працівників кадрової служби. Працівникові кадрової служби відповідно до Положення про військовий облік та Інструкції з військового обліку встановлюється доплата в розмірі до 50% посадового окладу. Рішення керівника підприємства оформляється наказом.

Як встановити доплату за ведення військового обліку з дотриманням норм законодавства, розглянемо на прикладі.

Приклад

Працівник багато років обіймає посаду начальника відділу кадрів лікувальної установи. Наказом головного лікаря від 2 січня 2008 року його призначено відповідальним за ведення військового обліку з установленням доплати у розмірі 50% посадового окладу. У червні 2008 року під час перевірки працівниками фінансового відділу з працівника утримали доплату за перше півріччя 2008 року. Контролери посилалися на те, що начальник відділу кадрів не має права на доплату за ведення військового обліку, оскільки він виконує роботу за сумісництвом, що суперечить законодавству (порушено вимоги п. 4 наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43). Суми доплат були внесені в касу закладу за прибутковим ордером та утримані із заробітної плати. Чи вважається ведення військового обліку роботою за сумісництвом? Чи має право працівник вимагати відшкодування суми доплати, утриманої з його заробітної плати? Чи може працівник одночасно отримувати доплату за ведення військового обліку і надбавку за виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість у роботі згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 року № 308/519?

Працівники фінансового відділу неправомірно застосували термін «сумісництво» та нормативно-правові акти, які обмежують роботу на умовах сумісництва.

Слід відзначити, що пунктом 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 (порушення п. 4 якого зазначають в акті перевірки працівники фінансового відділу), визначено зміст такої діяльності як сумісництво. Згідно з цією нормою сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Таким чином, суттєвими ознаками сумісництва є виконання іншої регулярної оплачуваної роботи саме у вільний від основної роботи час та на умовах найму, тобто окремого трудового договору.

Покладення керівником підприємства на одного із працівників кадрової служби обов’язку щодо ведення військового обліку не передбачає виконання цих обов’язків у вільний від основної роботи час, а також не потребує укладення окремого трудового договору. Умови виконання зазначених додаткових обов’язків подібні до суміщення, а не до сумісництва, як це визнали працівники фінансового відділу.

Однак вважати доплату за ведення військового обліку доплатою за суміщення теж не можна, оскільки доплата за виконання додаткових обов’язків на умовах суміщення може встановлюватися працівникові за наявності в штатному розписі вакантної посади. Доплата за ведення військового обліку призначається тоді, коли з урахуванням кількості військовозобов’язаних та призовників посаду військово-облікового персоналу не може бути введено до штатного розпису підприємства.

Таким чином, доплата за ведення військового обліку є окремо встановленою доплатою за виконання працівником в основний робочий час одночасно з основною роботою додаткових обсягів робіт і за жодних умов не може вважатися оплатою додаткової роботи, що виконується на умовах сумісництва.

Слід наголосити, що доплата за ведення військового обліку керівниками підприємств, у штатних розписах яких не передбачено посади військово-облікового персоналу, має встановлюватися одному з працівників кадрової служби в обов’язковому порядку, оскільки пунктом 14 Положення про військовий облік і пунктом 12 Інструкції з військового обліку визначено, що її призначення залежить лише від кількості військовозобов’язаних і призовників, які перебувають на обліку на підприємстві. Нормативно-правові акти не передбачають інших умов її надання.

Встановлення доплати за ведення військового обліку не обмежує права працівника на отримання інших доплат та надбавок, пов’язаних з виконанням його основної роботи. Працівникові поряд з доплатою за ведення військового обліку можуть бути встановлені й інші доплати та надбавки, передбачені наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 року № 308/519, на умовах та в порядку, визначених цим наказом.

Щодо права працівника, з якого за матеріалами ревізії фінансового управління було утримано доплату за ведення військового обліку, слід зазначити наступне.

В акті перевірки вказано, що суми названої доплати були внесені в касу закладу за прибутковим ордером та утримані із заробітної плати. Таким чином, зробити однозначний висновок щодо процедури утримання зазначених коштів на підставі наявної інформації неможливо.

Стаття 127 КЗпП України встановлює випадки, за наявності яких роботодавець може здійснити відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству. Один з них — утримання із заробітної плати при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству (п. 3 ст. 127 КЗпП). У випадку, який розглядається, працівник не завдав підприємству шкоди, оскільки зазначена доплата наказом головного лікаря від 2 січня 2008 року встановлена правомірно.

Статтею 128 КЗпП визначено обмеження розміру відрахувань із заробітної плати при кожній її виплаті: загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Суми отриманої доплати за ведення військового обліку в ході ревізії вносилися працівником в касу закладу добровільно. Він може звернутися до керівника підприємства з проханням повторно нарахувати доплату за ведення військового обліку відповідно до наказу від 2 січня 2008 року.

За відмови від проведення такого нарахування працівник має право подати відповідний позов до суду. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, у керівника підприємства є право оскаржити вимоги контролерів фінансового відділу щодо стягнення з працівника доплати за ведення військового обліку в порядку, встановленому для оскарження дій посадових осіб відповідних органів влади.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Довідник кадровика»