ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
З ПИТАНЬ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА СПОЖИВЧОЇ ПОЛІТИКИ

ЛИСТ

від 24 грудня 2004 р. №11733-3-11/17

Соціал-демократичній перспективі

Харківській обласній молодіжній організації

Щодо мови реклами

У Держспоживстандарті України розглянуто Вашого листа від 6 грудня 2004 р. № 12-04/26, на що, у межах компетенції, повідомляємо наступне.

Згідно зі ст. 150 Конституції України право офіційного тлумачення законів України належить до компетенції Конституційного Суду України.

Роз’яснення інших органів виконавчої влади мають рекомендований характер.

Виходячи із вищевказаного, Держспоживстандарт України з метою практичної допомоги щодо застосування окремих положень Закону України «Про рекламу» (далі — Закон) висловлює свою точку зору стосовно деяких питань.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про рекламу» застосування мови у рекламі здійснюється відповідно до чинного законодавства України про мови.

Під чинним законодавством України про мови слід розуміти всю сукупність законів та підзаконних нормативно-правових актів України, які регулюють відносини, пов’язані із застосуванням мови взагалі. Зокрема законодавство України про мови складається з Конституції України, Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», законів України «Про інформацію», «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», Указу Президента України «Про вдосконалення забезпечення реалізації державної мовної політики», Постанови Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань «Про функціонування української мови в Україні» та інш.

Згідно зі ст. 33 Закону «Про мови в Українській РСР» в Українській РСР мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова.

Мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей.

Водночас ст. 4 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ встановлює, що друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами. Слід зазначити також, що ст. 12 цього Закону передбачає, що при реєстрації друкованого засобу масової інформації зазначається назва видання, мова видання, сфера розповсюдження та категорії читачів.

Але стаття 35 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» встановлює, що тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т. ін. виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою. З цього випливає, що мовою реклами є українська мова.

У даному випадку розпочинає діяти ч. 2 ст. 3 Закону України «Про рекламу», яка є колізійною нормою права, що створена для врегулювання конфліктних ситуацій при зіткненні норм права. А саме: «Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила міжнародного договору».

Згідно з положеннями Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (Україна приєдналася до зазначеної Хартії Законом України від 15 травня 2003 р. № 802-IV), зокрема, підпунктом «c» пункту 1 статті 13 Хартії встановлено, що Сторони зобов’язуються в межах своєї країни запобігати практиці, яка заважає використанню регіональних мов або мов меншин в економічній або соціальній діяльності.

Виходячи із вищевказаного, якщо при реєстрації друкованого засобу масової інформації або телерадіоорганізації вказана інша (наприклад, російська) мова, то цей друкований ЗМІ або телерадіоорганізація можуть використовувати у рекламі мову реєстрації. Слід мати на увазі, що це стосується регіональних ЗМІ і не стосується загальнонаціональних, оскільки національна мова — є українська.

Перший заступник Голови                                                                       Д. СТЕПАНЮК