Оскільки професійні можливості інвалідів обмежені, законодавством установлено для них пільгові умови праці, зокрема, у вигляді спеціального режиму робочого часу, до якого відносять і ненормований робочий день. Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Чи поширюється ця норма на працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня? Яких вимог слід дотримуватися, встановлюючи ненормований робочий день інвалідам?

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до частини 8 статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, зокрема й інвалідів.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дозволяють інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі — Закон № 875).

Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 Закону № 875, є їх право працювати на підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство), а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.

Поняття інвалідності та критерії встановлення І і ІІ груп інвалідності

Інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317.

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Рішення про встановлення інвалідності ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираження порушених функцій організму, зокрема тих, що значно впливають на професійну діяльність інваліда, ефективність лікування та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний і трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта і професійна підготовка, вік, необхідність і можливість працевлаштування.

Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II або III група інвалідності.

I група інвалідності

До I групи інвалідності належать особи з найважчим станом здоров’я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 7 квітня 2004 року № 183 (далі — Інструкція № 183), критеріями встановлення I групи інвалідності є обмеження однієї чи кількох категорій життєдіяльності у значному ступені:

• обмеження самообслуговування 3-го ступеня (нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб);
• обмеження здатності самостійно пересуватися 3-го ступеня (нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб);
• обмеження здатності до навчання 3-го ступеня (нездатність до навчання);
• обмеження здатності до трудової діяльності 3-го ступеня (нездатність до трудової діяльності);
• обмеження здатності до орієнтації 3-го ступеня (нездатність до орієнтації (дезорієнтація);
• обмеження здатності до спілкування 3-го ступеня (нездатність до спілкування);
• обмеження здатності контролювати свою поведінку 3-го ступеня (нездатність контролювати свою поведінку).

Категорії (критерії) життєдіяльності — це здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Варто зауважити, що інваліди I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися і провадити різні види трудової діяльності лише за умови забезпечення їх засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення у разі необхідності спеціальних умов праці, у т. ч. вдома, — якщо висновком медико-соціальної експертної комісії не встановлено, що інвалід є непрацездатним (нездатним до трудової діяльності), бо такий фактор узагалі унеможливлює його працевлаштування.

II група інвалідності

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені дефекти та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Критеріями встановлення ІІ групи інвалідності є обмеження однієї чи кількох категорій життєдіяльності у вираженому ступені:

• обмеження самообслуговування 2-го ступеня (здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб);
• обмеження здатності самостійно пересуватися 2-го ступеня (здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб);
• обмеження здатності до навчання 2-го ступеня (здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах);
• обмеження здатності до трудової діяльності 2-го ступеня (здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб);
• обмеження здатності до орієнтації 2-го ступеня (здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб);
• обмеження здатності до спілкування 2-го ступеня (здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб);
• обмеження здатності контролювати свою поведінку 2-го ступеня (здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб).

Звернути увагу. Інваліди II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися і провадити різні види трудової діяльності, зокрема, за умови створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, вжиття реабілітаційних заходів.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 183 інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: у цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога тощо), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним режимом праці без встановлення обов’язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Відповідно до абзацу шостого пункту 2.2 Інструкції № 183 інваліди II групи можуть виконувати не протипоказані види праці, в т. ч. і висококваліфікованої, на будь-яких підприємствах різних форм власності, на яких адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормований робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви в роботі, режим харчування, окремі приміщення тощо).

Ненормований робочий день — особливий режим робочого часу інвалідів

Оскільки професійні можливості інвалідів обмежені, законодавством установлено для них пільгові умови праці, зокрема, у вигляді спеціального режиму робочого часу.

Режим робочого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він має визначатися і трудовим законодавством. На кожному підприємстві режим робочого часу передбачає встановлення: часу початку та закінчення роботи, тривалості перерв для відпочинку і харчування, тривалості і порядку чергування змін.

Звернути увагу. Режим робочого часу є складовою внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, а тому кожен працівник зобов’язаний його неухильно дотримувати.

Слід розрізняти режим робочого часу, який встановлюється для працівників, і режим роботи підприємства. Вони можуть збігатися або ж не збігатися. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників.

Трудове законодавство визначає порядок запровадження на підприємстві режиму робочого часу, його найбільш важливі елементи, а також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого його виду. Звичайно, режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінності. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робочого часу також може бути предметом індивідуально-договірного регулювання і визначатися сторонами при укладенні трудового договору.

Режим робочого часу — це порядок розподілу норми робочого часу протягом відповідного календарного періоду.

Залежно від сфери застосування виділяють загальні та спеціальні режими робочого часу. Спеціальні режими робочого часу встановлюються лише як виняток для певних категорій осіб. Законодавче закріплення спеціальних режимів робочого часу зумовлене особливими умовами та характером праці, специфікою займаної посади, соціальною функцією особи тощо.

До спеціального режиму робочого часу відносять ненормований робочий день.

Ненормований робочий день на підприємствах може встановлюватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: осіб, праця яких не піддається облікові в часі (наприклад, агентів, консультантів, інструкторів та ін.); осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство); осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Зокрема, прикладом може слугувати орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем у державних архівних установах України, затверджений відповідним наказом Державного комітету архівів України від 20 лютого 2006 року № 17, до якого віднесено посади:

• директора Державного центру збереження документів Національного архівного фонду, його заступника, директора Дирекції з експлуатації комплексу споруд центральних державних архівних установ України, директора Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, його заступника, вченого секретаря;
• головних: бухгалтера, інженера, методиста, наукового співробітника;
• завідувачів: архівосховища I та II групи, бібліотеки, відділу, реставраційної майстерні, лабораторії мікрофільмування і реставрації документів, сектора, фільмотеки, фонотеки, канцелярії, господарства, бюро перепусток, складу, копіювально-розмножувального бюро;
• керівника групи обліку бухгалтерії;
• провідних: бібліотекаря, бібліографа, бухгалтера, методиста, наукового співробітника, економіста, реставратора архівних та бібліотечних матеріалів, фільмокопій, фільмових документів, інженера;
• старших: наукового співробітника, зберігача фондів, зберігача експонатів, інспектора, касира, музейного доглядача;
• архівіста, археографа, бібліотекаря, бібліографа, бухгалтера, інженера, методиста, палеографа, економіста, редактора — першої категорії;
• архівіста, археографа, бібліотекаря, бібліографа, бухгалтера, інженера, методиста, палеографа, економіста, редактора — другої категорії;
• архівіста, археографа, бібліотекаря, бібліографа, зберігача фондів, інспектора, касира, наукового співробітника, палеографа, агента з постачання;
• молодшого наукового співробітника;
• діловода, секретаря-друкарки, секретаря;
• водія легкового автомобіля.

Крім того, орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем системи Міністерства освіти України, яким може надаватися додаткова відпустка, визначено листом Міністерства освіти України від 11 березня 1998 року № 1/9-96. Зокрема, ненормований робочий день може встановлюватися працівникам, які займають такі посади:

• керівників установ і організацій, їх заступників та помічників;
• керівників структурних підрозділів установ і організацій (головних управлінь, управлінь, служб, відділів, секторів, інспекцій, груп, частин, станцій, цехів виробництва, дільниць, майстерень, баз, бюро, лабораторій, кабінетів, господарств) та їх заступників, керівників штабів цивільної оборони;
• директорів обсерваторій, ботанічних садів, студентських містечок, спортивних споруд та їх заступників;
• завідувачів ветеринарних клінік, випробувальних полів, розсадників, розплідників, віваріїв;
• головних спеціалістів (інженерів, конструкторів, енергетиків, механіків, технологів, економістів, арбітрів та ін.) та їх заступників;
• провідних спеціалістів (інженерів: конструктор, технолог, проектувальник, електронік, програміст та ін.; архітекторів, математиків, художників-конструкторів (дизайнерів), економістів, юрисконсультів, психологів, соціологів, бухгалтерів, бухгалтерів-ревізорів та ін.);
• старших спеціалістів та спеціалістів (інженерів: конструктор, технолог, проектувальник, механік, енергетик, електронщик, програміст та ін.), архітекторів, математиків, художників-конструкторів (дизайнерів), економістів, економістів-статистиків, юрисконсультів, психологів, соціологів, бухгалтерів, бухгалтерів-ревізорів, статистів-дослідників; старших лаборантів, які мають вищу освіту; лаборантів, виробників робіт, начальників дільниць, майстрів, контрольних майстрів дільниць електронно-обчислювальних машин, операторів електронно-обчислювальних машин, інструкторів, адміністраторів, бібліотекарів, бібліографів, екскурсоводів, ветлікарів, ветфельдшерів та ін.;
• перекладачів-дактилологів, перекладачів, перекладачів-секретарів сліпих викладачів (вчителів), художників-оформлювачів, читців, лекторів;
• техніків усіх спеціальностей;
• завідувачів: канцелярії, центрального складу (складу), гуртожитку, друкарського бюро, камери схову, бюро перепусток, копіювально-розмножувальних бюро, фонотеки, фотолабораторії, експедиції, господарства, архіву, приймального пункту в навчально-виробничих майстернях, які надають послуги населенню;
• старших: товарознавців, касирів, касирів-інкасаторів, інспекторів, табельників, диспетчерів, архіваріусів, діловодів, машиністок;
• шеф-кухарів;
• секретарів, секретарів-стенографісток, стенографісток, секретарів-друкарок, секретарів навчальних (навчально-методичних) відділів (частин), інспекторів, інспекторів навчальних (навчально-методичних) відділів, товарознавців, експедиторів, касирів, інкасаторів, агентів з постачання, агентів-експедиторів, експедиторів, діловодів, архіваріусів, табельників, копіювальників, креслярів, обліковців, рахівників, калькуляторів, старших комірників, комірників (за відсутністю завідувачів складів), друкарок, диспетчерів, диспетчерів факультетів, операторів диспетчерської служби, комендантів, чергових по гуртожитках, паспортистів, нормувальників, калькуляторів, евакуаторів;
• головних редакторів, редакторів, літературних співробітників, кореспондентів, старших коректорів, коректорів;
• головних режисерів, режисерів, помічників режисерів, кінооператорів, їх помічників, диригентів, хормейстерів, балетмейстерів, акомпаніаторів, завідувачів костюмерних;
• капітанів навчальних кораблів, їх старших помічників, помічників механіків, боцманів, керівників водних станцій;
• агрономів, садівників, квітникарів, бджолярів, ентомологів, дендрологів, зоологів, лісників;
• середнього медичного персоналу установ і закладів освіти.

На кожному підприємстві конкретний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем встановлюється в колективному договорі. При цьому коло обов’язків працівників з ненормованим робочим днем має уточнюватися при укладенні трудового договору, в правилах внутрішнього трудового розпорядку, в посадових інструкціях та інших локальних актах за умови, що буде дотримано виконання цих обов’язків у межах нормальної тривалості робочого часу.

На осіб, які працюють у режимі ненормованого робочого дня, поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу, тобто правила, що визначають час початку та закінчення роботи, перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу. У зв’язку з цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Вони також на загальних підставах звільняються від роботи у вихідні та святкові дні.

Відповідно до статті 172 КЗпП та частини третьої статті 18 Закону № 875 підприємства, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані, зокрема, створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, у т. ч. встановити на прохання працівника-інваліда неповний робочий день або неповний робочий тиждень, якщо це передбачено індивідуальною програмою реабілітації інваліда.

Звернути увагу. Залучення інвалідів до надурочних робіт та роботи у нічний час можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям, навіть за наявності згоди працівника-інваліда (ст. 55, 63 КЗпП).

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Разом з тим для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може встановлюватися.

Пунктом 2 частини першої статті 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (така робота не є надурочною). При цьому міра праці визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Згідно з пунктом 3 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7, працівникам надається право на додаткову відпустку тривалістю до 7 календарних днів як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність роботи і самостійність у її виконанні, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу.

Звернути увагу. Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Виходячи з наведених вище положень чинного законодавства України, встановлення ненормованого робочого дня для інвалідів ІІ групи можливе (абзац шостий п. 2.2 Інструкції № 183).

Що ж стосується інвалідів І групи, то, на нашу думку, їм також можна встановити ненормований робочий день, за аналогією до інвалідів ІІ групи, проте, звичайно, зважаючи на медичні рекомендації, стан здоров’я та фізичні можливості такого працівника.

Ненормований робочий день для працівників-інвалідів може встановлюватися лише тоді, коли для них створено відповідні умови праці, забезпечено засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму тощо. При цьому слід дотримувати таких вимог:

• інвалід не працює на умовах неповного робочого дня, але може працювати на умовах неповного робочого тижня;
• інвалід виконує роботу, яка не заборонена медичними рекомендаціями;
• інвалід добровільно погоджується на таку роботу (наприклад, у заяві про прийняття на роботу або переведення на іншу посаду такий працівник може додатково вказати, що він ознайомлений з режимом роботи (додаток).

Додаток Генеральному директорові ТОВ «Квіточка» Гарбузу І. М. Макарової Світлани Миколаївни, яка проживає за адресою: м. Чернівці, вул. Вишнева, буд. 18 ЗАЯВА Прошу прийняти мене на посаду художника-конструктора (дизайнера) у відділ реклами та маркетингу ТОВ «Квіточка» з 4 січня 2010 року. З правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, умовами праці на робочому місці і посадовою інструкцією ознайомлена. Підтверджую свою згоду працювати на умовах ненормованого робочого дня. 30.12.2009 Макарова

Чинним законодавством України не передбачено жодних обмежень щодо надання працівникам-інвалідам щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (за ненормований робочий день) тривалістю до 7 календарних днів, а тому така відпустка повинна надаватися на загальних підставах.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Довідник кадровика»