Прийнятим Верховною Радою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25 грудня 2008 року № 799-VI внесено зміни до основних нормативно-правових актів України, які регламентують питання зайнятості населення. 14 травня 2009 року набув чинності новий Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року № 322.
Автор статті розглядає вимоги зазначеного Порядку, зокрема — питання, пов’язані з легалізацією та апостилізацією документів, наводить перелік держав, з якими Україна уклала угоди про відмову від легалізації офіційних документів.

З вересня 2008 року в Україні поширилася економічна криза, яка торкнулася не лише суб’єктів господарювання, а й пересічних громадян. Для зменшення впливу кризових явищ на економіку країни Верховна Рада України 25 грудня 2008 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» за № 799-VI (далі — Закон № 799), який набув чинності 13 січня 2009 року. Цим документом внесено зміни до основних нормативно-правових актів України, які регламентують питання зайнятості населення.

Внесені зміни розроблені й спрямовані на зменшення напруги на ринку праці, збереження кваліфікованих кадрів на підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство), забезпечення надання державних соціальних гарантій людям праці. До 1 січня 2011 року призупинено дію частини 2 статті 35 Закону України «Про угоди та розподіл продукції» від 14 вересня 1999 року № 1039-XIV згідно із Законом № 799 та частини 6 статті 12 Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» від 19 квітня 2007 року № 962-V відповідно до Закону України від 5 червня 2009 року № 1474-VI. Зазначені нормативні положення передбачали, зокрема, звільнення окремої категорії роботодавців від обов’язку отримувати дозволи на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства.

Для вдосконалення порядку використання роботодавцями в Україні іноземної робочої сили відповідно до Закону № 799 змінено редакцію статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII. На виконання частини 3 зазначеної статті постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року № 322 затверджено Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства (далі — Порядок видачі дозволів), який набув чинності 14 травня 2009 року.

Звернути увагу. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні» від 1 листопада 1999 року № 2028 втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2009 року № 322.

Порядок видачі дозволів спрямований насамперед на захист національного ринку праці від неврегульованої зовнішньої міграції в Україну та некваліфікованої робочої сили, для чого:

• підвищені вимоги до кваліфікаційного рівня іноземних працівників;
• унеможливлено використання роботодавцями праці іноземців, які мають судимості та перебувають у розшуку;
• суттєво підвищено плату за отримання роботодавцями дозволу на залучення іноземної робочої сили;
• підвищено відповідальність роботодавців за порушення іноземцями законодавства України, зокрема передбачено депортацію іноземців за кошти роботодавця;
• посилено організаційні умови контролю за в’їздом та виїздом іноземної робочої сили, яка перетинає державний кордон України.

Однією з причин, які спонукали уряд до таких дій, є повернення значної частини українських заробітчан із-за кордону. Під тиском безробіття влада багатьох європейських держав почала вимагати від роботодавців знизити частку іноземних працівників у штаті компаній, віддавши наявні вакансії місцевому населенню. Італійський уряд навіть заявив, що готовий виплачувати компенсації працівникам-іноземцям, які самі вирішать покинути країну. Російський уряд знизив квоти для легальних українських працівників удвічі.

За оцінками деяких фахівців, уже в найближчі місяці на батьківщину можуть повернутися близько 5 млн. людей, 70% яких є вихідцями із західних областей України.

Європа обмежує квоти, посилює заходи, які роблять жорсткішими умови в’їзду мігрантів, активніше порушує питання реадмісії. Кожна країна розробляє національні пріоритети для зменшення безробіття, насамперед серед своєї робочої сили. В Європі залишаться лише ті вакансії, які європейці ніколи не погодяться зайняти.

Для України повернення заробітчан може стати колосальною проблемою. Люди повертаються переважно в Західну Україну, де промисловість розвинена слабко і робочих місць практично нема.

Відповідно до офіційної статистичної звітності на підприємствах України на початку 2009 року працювало 12 439 іноземців, які в установленому законодавством порядку отримали право на трудову діяльність на підставі дозволу на працевлаштування, виданого Державною службою зайнятості України. На початок червня цього року чисельність такої категорії іноземців становить близько 10 000 осіб.

Розглянемо деякі аспекти вимог Порядку видачі дозволів, а саме — питання, пов’язані з легалізацією та апостилізацією документів.

Відповідно до вимог пункту 8 Порядку видачі дозволів усі видані зарубіжною країною та складені іноземною мовою документи для отримання дозволу на використання праці іноземця повинні бути перекладені на українську мову, засвідчені згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовані в Міністерстві закордонних справ України, якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не передбачено інше.

Апостиль (аpostille) — стандартизований сертифікат чи штамп, який ставиться на документах або оформляється у вигляді додатка до документа. Документи, які завіряються таким чином, не потребують додаткової легалізації, причому їх визнавати зобов’язані на будь-якому державному рівні в державах, які приєдналися до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Тобто документи цих країн мають бути лише апостилізовані.

Апостилізовані документи відміняють вимоги легалізації іноземних офіційних документів. Апостиль має форму квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 см.

Зразок апостиля

Держави, бажаючи скасувати вимогу дипломатичної або консульської легалізації іноземних офіційних документів, вирішили укласти конвенцію. Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, була підписана 5 жовтня 1961 року в м. Гаага (далі — Гаазька конвенція). Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III наша держава приєдналася до Гаазької конвенції, яка набула чинності для України 22 грудня 2003 року.

СТАТУС
Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів,
станом на 15 травня 2008 року

Дата набуття чинності: 24 січня 1965 року
Держав-учасниць: 93

Держави — члени Гаазької конференції	Дата підписання	Дата ратифікації чи приєднання	Дата набуття чинності
Албанія		03.09.2003	09.05.2004
Аргентина		08.05.1987	18.02.1988
Австралія		11.07.1994	16.03.1995
Австрія	05.10.1961	14.11.1967	13.01.1968
Білорусь			31.05.1992
Бельгія	10.03.1970	11.12.1975	09.02.1976
Боснія і Герцеговина			24.01.1965
Болгарія		01.08.2000	29.04.2001
Китай (КНР)
Хорватія			24.01.1965
Кіпр		26.07.1972	30.04.1973
Чеська Республіка		23.06.1998	16.03.1999
Данія	20.10.2006	30.10.2006	29.12.2006
Еквадор		02.07.2004	02.04.2005
Естонія		11.12.2000	30.09.2001
Фінляндія	13.03.1962	27.06.1985	26.08.1985
Франція	09.10.1961	25.11.1964	24.01.1965
Грузія		21.08.2006	14.05.2007
Німеччина	05.10.1961	15.12.1965	13.02.1966
Греція	05.10.1961	19.03.1985	18.05.1985
Угорщина		18.04.1972	18.01.1973
Ісландія	07.09.2004	28.09.2004	27.11.2004
Індія		26.10.2004	14.07.2005
Ірландія	29.10.1996	08.01.1999	09.03.1999
Ізраїль		11.11.1977	14.08.1978
Італія	15.12.1961	13.12.1977	11.02.1978
Японія	12.03.1970	28.05.1970	27.07.1970
Корея		25.10.2006	14.07.2007
Латвія		11.05.1995	30.01.1996
Литва		05.11.1996	19.07.1997
Люксембург	05.10.1961	04.04.1979	03.06.1979
Мальта		12.06.1967	03.03.1968
Мексика		01.12.1994	14.08.1995
Монако		24.04.2002	31.12.2002
Чорногорія			03.06.2006
Нідерланди	30.11.1962	09.08.1965	08.10.1965
Нова Зеландія		07.02.2001	22.11.2001
Норвегія	30.05.1983	30.05.1983	29.07.1983
Панама		30.10.1990	04.08.1991
Польща		19.11.2004	14.08.2005
Португалія	20.08.1965	06.12.1968	04.02.1969
Румунія		07.06.2000	16.03.2001
Росія		04.09.1991	31.05.1992
Сербія			24.01.1965
Словаччина		06.06.2001	18.02.2002
Словенія			24.01.1965
Південна Африка		03.08.1994	30.04.1995
Іспанія	21.10.1976	27.07.1978	25.09.1978
Суринам			25.11.1975
Швеція	02.03.1999	02.03.1999	01.05.1999
Швейцарія	05.10.1961	10.01.1973	11.03.1973
Колишня Югославська Республіка Македонія			24.01.1965
Туреччина	08.05.1962	31.07.1985	29.09.1985
Україна		02.04.2003	22.12.2003
Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії	19.10.1961	21.08.1964	24.01.1965
США		24.12.1980	15.10.1981
Венесуела		01.07.1998	16.03.1999
Держави — не члени Гаазької конференції	Дата підписання	Дата ратифікації чи приєднання	Дата набуття чинності
Андорра		15.04.1996	31.12.1996
Антигуа і Барбуда			01.11.1981
Вірменія		19.11.1993	14.08.1994
Азербайджан		13.05.2004	02.03.2005
Багамські Острови			10.07.1973
Барбадос			30.11.1966
Беліз		17.07.1992	11.04.1993
Ботсвана			30.09.1966
Бруней-Даруссалам		23.02.1987	03.12.1987
Колумбія		27.04.2000	30.01.2001
Острови Кука		13.07.2004	30.04.2005
Домініка			03.11.1978
Сальвадор		14.09.1995	31.05.1996
Фіджі			10.10.1970
Гренада			07.02.1974
Гондурас		20.01.2004	30.09.2004
Казахстан		05.04.2000	30.01.2001
Лесото			04.10.1966
Ліберія		24.05.1995	08.02.1996
Ліхтенштейн	18.04.1962	19.07.1972	17.09.1972
Малаві		24.02.1967	02.12.1967
Маршальські Острови		18.11.1991	14.08.1992
Маврикій			12.03.1968
Молдова		19.06.2006	16.03.2007
Намібія		25.04.2000	30.01.2001
Ніуе		10.06.1998	02.03.1999
Сент-Кітс і Невіс		26.02.1994	14.12.1994
Сент-Люсія		05.12.2001	31.07.2002
Сент-Вінсент і Гренадіни			27.10.1979
Самоа		18.01.1999	13.09.1999
Сан-Марино		26.05.1994	13.02.1995
Сан-Томе і Принсіпі		19.12.2007	13.09.2008
Сейшельські Острови		09.06.1978	31.03.1979
Свазіленд			06.09.1968
Тонга			04.06.1970
Трінідад і Тобаго		28.10.1999	14.07.2000
Примітка. Бельгія і Німеччина висловили заперечення щодо приєднання України до Гаазької конвенції. Бельгія відкликала заперечення 5 липня 2004 року, і з цієї дати Конвенція набула чинності між Україною та Бельгією.

Відповідно до статті 1 Гаазької конвенції відміна вимоги легалізації іноземних документів поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Згідно з Гаазькою конвенцією офіційними документами вважаються:

• документи, які надходять від органу чи посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які надходять від органів прокуратури, секретаря суду чи судового виконавця;
• адміністративні документи;
• нотаріальні акти;
• офіційні написи, зроблені на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні написи про реєстрацію документа чи факту, який мав місце на певну дату, та офіційні й нотаріальні завірення підписів.

Дія Гаазької конвенції поширюється на документи про освіту, соціальний стан, трудовий стаж, свідоцтва про перебування живими, довідки, довіреності, судові рішення та матеріали про громадські, сімейні та кримінальні справи.

Положення Гаазької конвенції не поширюються на документи, що видаються дипломатичними чи консульськими агентами, а також адміністративні документи, які мають безпосереднє відношення до комерційної чи митної операції. До них належать домовленості на проведення угод, пересування товарів через кодон, договори (контракти) про постачання товарів та надання послуг, виконання різноманітних робіт та їх розрахунків і т. д. У тих випадках, коли законодавством країни, на території якої будуть використовуватися ці документи, передбачена легалізація документів, вони мають легалізуватися у консульствах. Легалізація включає поступове проставляння засвідченого надпису в кількох закладах. Збереження багатоступеневості при легалізації такого роду документів дає змогу здійснювати суворіший контроль за діяльністю комерційних підприємств.

Звернути увагу. Апостиль проставляється на статутах та впорядкованих документах, патентній та іншій документації, що надходить від органу державної влади чи керівництва (свідоцтвах про реєстрацію, ліцензіях тощо). На статутних документах, змінах та доповненнях до них повинна бути відмітка та печатка реєстраційної палати чи податкового органу, а також підпис посадової особи реєстраційної палати.

Консульська легалізація полягає у підтвердженні відповідності документів законодавству держави їхнього походження та є засвідченням достовірності підпису посадової особи, її статусу та печаткою уповноваженого державного органу на документах та актах для їх подальшого використання на території іншої держави.

Консульська легалізація документів може бути проведена трьома способами:

1) на території держави, яка видає цей документ;
2) на території держави, де необхідно надати цей документ (використовувати);
3) на території третьої держави.

Усі три способи консульської легалізації документів складаються з ряду різноманітних завірень.

У першому випадку спочатку в нотаріуса завіряються документи та достовірність їх перекладу на мову держави, де будуть вони використовуватися. Потім подається звернення до міністерства юстиції, яке засвідчує достовірність підпису нотаріуса. У департаменті (іншому компетентному органі, залежно від держави) консульської служби міністерства зовнішніх справ підтверджується достовірність підпису особи міністерства юстиції. Легалізація документа відбувається у консульстві держави, на території якої використовуватимуться ці документи.

У другому випадку іноземні документи спочатку завіряються у дипломатичному представництві чи консульському закладі тієї держави, на території якої їх було видано.

Звернути увагу. Підпис та печатку під підтвердженням мають право ставити лише посол, начальник консульського відділу (консул) і його заступник (віце-консул).

Завірені документи, після перевірки за каталогом достовірності підпису, відтиску печатки та повноважень працівника консульського відділу, легалізуються уповноваженим органом консульської служби міністерства зовнішніх справ тієї держави, де використовуватимуться документи. У цьому випадку також може вимагатися нотаріально завірений переклад документів на мову держави, на території якої використовуватимуться ці документи.

Третій випадок консульської легалізації документів через свою специфіку не отримав широкого застосування, але можливість його використання при певних умовах не виключається.

Приклад наказу

Будь-яка консульська установа України у Федеративній Республіці Німеччина здійснює легалізацію документів, складених та засвідчених установами Німеччини виключно на території її консульського округу. Для консульської легалізації: фізичні особи подають документ, який посвідчує особу, та заяву на вчинення консульської легалізації; юридичні особи — лист-звернення про вчинення консульської легалізації. У разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи представляється доручення або інший документ, що підтверджує повноваження діяти від імені цих осіб. Легалізація документів, складених компетентними установами Німеччини, відбувається за умови їх попереднього засвідчення. Попереднє засвідчення документів здійснюється такими установами Німеччини: земельним (дільничним) судом (Landgerichts (Amtsgerichts)) — судові та нотаріальні документи; адміністрацією округу (Regierungspr-sident, Prsident des Verwaltungsbezirks/ Bezirksregierung) — документи адміністративних органів, наприклад, Personenstandsurkunden, Meldebescheinigungen. У федеральних землях, де нема адміністративних округів (Regierungsbezirke), засвідчення документів належить до компетенції земельних міністерств внутрішніх справ (Landesinnenministerien), в Бремені та Гамбурзі — адміністрації сенату (Senatsverwaltung) або органів внутрішніх справ. У Берліні попереднє засвідчення документів здійснює Земельне управління з питань громадян і порядку (Landesamt fr Brger — und Ordnungsangelegenheite — LABO II A, «Zentrale Einwohnerangelegenheiten»), у землі Рейнланд-Пфальц — Aufsichts — und Dienstleistungsdirektion у м. Трієр, у землі Тюрінгія — Landesverwaltungsamt у м. Ваймар; Торгово-промисловою палатою (Industrie — und Handelskammern) — торговельні документи; Федеральною генеральною прокуратурою — Федеральним центральним реєстром м. Бонн (Generalbundesanwalt — Bundeszentralregister in Bonn) — документи про благонадійність (polizeiliche Fhrungszeugnisse). Документи, засвідчені лише нотаріусом, в консульських установах не легалізуються. Поряд з оригіналами документів слід подавати також їх копії. Консульський збір за легалізацію одного документа становить: для фізичних осіб — 24 євро; для юридичних осіб — 160 євро. Опрацювання документів, отриманих поштою, — до одного місяця. Експрес-опрацювання документів, отриманих поштою, не здійснюється. За термінову легалізацію документів (до трьох днів) під час консульського прийому стягується подвійний консульський збір. Кошти слід переказувати на рахунок відповідної консульської установи, до якої подаються документи для легалізації. Наявність на оригіналі квитанції штампа банківської установи обов’язкова.

Є держави, з якими уряд України уклав дво- та багатосторонні договори про скасування вимоги легалізації офіційних документів. Документи цих країн мають бути перекладені у бюро перекладів українською мовою, їх відповідність засвідчена нотаріально.

ПЕРЕЛІК
держав, з якими Україна уклала угоди про відмову від легалізації офіційних документів,
станом на червень 2008 року

Алжирська Народна Демократична Республіка

Держави, які утворилися на території колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії

Естонська Республіка

Киргизька Республіка

Корейська Народно-Демократична Республіка

Латвійська Республіка

Литовська Республіка

Монголія

Республіка Азербайджан

Республіка Албанія

Республіка Білорусь

Республіка Болгарія

Республіка Вірменія

Республіка Грузія

Республіка Казахстан

Республіка Куба

Республіка Молдова

Республіка Польща

Республіка Таджикистан

Республіка Узбекистан

Російська Федерація

Румунія

Словацька Республіка

Соціалістична Республіка В’єтнам

Туркменістан

Угорська Республіка

Чеська Республіка

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Довідник кадровика»